Притчі Справжній розвиток стосується розвитку цілої людини.
«Йдеться про зростання здатности кожної людини відповісти своєму покликанню, отже, покликанню Бога».
ЖАН РОДЕН
Ці події відбувалися в 1970 році в одній з найбідніших країн світу, у Верхній Вольті. Тепер Верхня Вольта називається Буркіна-Фасо. Мешканці села Толла збудували земляну дамбу, щоб стримати паводки під час розливу Вольти і мати змогу зрошувати долину. У цьому посушливому краї Африки на південь від Сахари вода – це життя. На жаль, земляну дамбу річка знесла уже з першими дощами. Що робити?
Пан Шлег, лотаринзький інженер, знайшов вихід. Це було в рамках реалізації невеликих проектів організації «Католицька допомога». Він узяв ящики, оковані грубою решіткою, які використовує залізниця проти обвалу стін. Якщо складати їх одні на одних, а також перекладати шарами глини, то це дозволить збудувати невеличку загату.
Усі мешканці села – християни, анімісти й мусульмани – об’єдналися, щоб заповнити ящики камінням і насипати шарами глину. На цей раз загата витримала, і вода піднялася. Разом з водою в село повернулося життя. Адже вода потрібна не лише для пиття, але також для дотримання гігієни й поливу городніх культур.
Реалізація цієї справи відповідала тому, чого хотів засновник «Католицької допомоги». Пан Роден невпинно повторював:
«Прислухайтеся до того, чого прагнуть мешканці Африки!»
Подібні ініціятиви почали множитися: вирощування квасолі й апельсинів, відгодівля свиней, кролів та птиці. У долині почали з посадки п’ятисот апельсинових дерев. Через п’ятнадцять років їх було вже сто п’ятдесят тисяч.
У Центральноафриканській республіці акцент був покладений на покращення становища жінок. Жителям кожного села запропонували призначити одного керівника або одну керівничку для основних напрямків діяльности: кухня, шиття, здоров’я, житло і життя жінки. Відбувалися також навчальні сесії для керівників кожного сектора мовою санго.
Таким чином, поширивши у Франції сітку організацій солідарности з найбільш знедоленими, Жан Роден став піонером у допомозі найбіднішим країнам світу. Було реалізовано шістдесят тисяч невеликих проектів.
* * *
Серед багатьох людей без хліба, притулку, без постійного місця як не впізнати Лазаря, голодного жебрака з притчі? (Пор. Лк. 16:19-31) Як не почути голосу Ісуса: «Не зробивши цього одному з менших цих, Мені не зробили» (Мт. 25:45)?
АХ, ЖІНКИ!
Молода жінка на ім’я Хаджіра опинилася на межі зневіри. Вона мешкала в невеличкому селі в Бангладеші.
Її батько, дуже бідний чоловік, видав її заміж за сліпого, щоб не давати приданого. У неї вже було троє дітей. Вона не тільки не могла відправити їх у школу, за яку треба було платити, але навіть не мала змоги досита їх нагодувати. Ситуація була безвихідна.
Якось вона почула про банк, який позичав гроші, але тільки бідним! Ішлося про Грамін Банк. Молода жінка не повірила своїм вухам. Вона пішла на інформаційні збори в сусіднє село. Її запитали, що вона збирається зробити з позиченою сумою. Вона відповіла:
– Хочу відгодувати теля і посадити рис.
Вона отримала необхідні кошти, які віддала за рік. Потім вона купила друге теля, а також курчат, качок і кіз.
– Тепер ми їмо тричі на день, – сказала Хаджіра, – і я можу послати дітей у школу, щоб вони не були такі нещасні, якою була я.
У Бангладеші Грамін Банк дав можливість дванадцяти мільйонам людей самим вирватися з бідности.
Як Грамін Банку вдалося досягнути такого успіху, тоді як стільки споживчих кредитів провалилися? У чому його секрет? А секрет у тому, що він позичав матерям сімейств. 94% позичальників – це жінки. Вони об’єднувалися в групи по п’ять осіб і допомагали одні одним у важких випадках. Кожна отримувала позику 150 євро, яку повинна повернути за рік: три євро на тиждень.
На ці позичені гроші одна купувала насіння рису, інша бананові дерева для посадки, ще інша вживану швейну машинку або невеличку плитку, на якій пекла пиріжки для продажу на ринку
Грамін Банк нарахував п’ятсот дрібних ремесел, які ці неграмотні жінки виконували, щоб прогодувати своїх дітей. 98% позичених грошей було повернено.
Засновник Грамін Банку Мохамад Юнус описав своє життя в книзі під чудовою назвою «Крокуючи в світ без бідности».
Світ без бідности! – це те, про що ми щодня просимо, промовляючи: «Хліб наш насущний дай нам сьогодні».