Притчі 
«Господи Боже наш, яке величне ім’я Твоє по всій землі» (Пс. 8:2)
ГОРІЧЕВА
Ця історія трапилася у день відкриття Олімпійських ігор у Москві. 20 липня 1980 року російський літак вилетів з Ленінграда під наглядом спецслужб. У літаку були три молоді жінки, яких СРСР уважав небезпечними, і яких відправили на Захід у максимальній таємниці.
Одна з них, Тетяна Горічева, була молодим викладачем філософії. Разом з нею летіли дві її подруги.
Що ж їм закидали? Тетяна заснувала журнал під назвою «Марія» з метою захищати права жінок, маючи покровителькою Діву Марію.
Навернення цієї відважної молодої жінки гідне подиву. Ось що вона розповідає:
«Не вдовольнившись комуністичною доктриною, я шукала сенс життя у великих мислителів людства. Мене цікавили філософи. Вони давали мені різні відповіді, але не одну конкретну відповідь.
Тому я пробувала займатися йогою і трансцендентальною медитацією. Там ми медитували, заглиблюючись, між іншим, у молитви з різних релігій.
Одного вечора черга дійшла до християнської молитви «Отче наш». Раніше я не знала цієї молитви. Я повільно повторювала її декілька разів, за нашою звичкою. Раптом мене, ту, яка навчала, що Бог – це омана, ніби громом ударило: я зрозуміла, що Бог існує, Він любить мене, а також усіх Своїх дітей.
Вийшовши на вулицю, я подивилася на перехожих новими очима. Це були мої брати й сестри, і я почала їх любити».
* * *
Ця заповідь наказує шанувати ім’я Господнє, ім’я Господа є святе.
ВУРМБРАНДИ
Декілька років тому мені пощастило зустріти у Баварії Сабіну Вурмбранд. Сабіна разом зі своїм чоловіком, протестантським пастором Річардом Вурмбрандом, пережили жахіття таборів через те, що не відступили від своєї віри.
Усе почалося з приходом у 1948 році до влади в Румунії комуністів.
Уряд запросив усіх священиків і пасторів на велике патріотичне зібрання. У своїй доповіді міністр внутрішньої політики заявив:
«У Румунії кожен має право вільно сповідати свою релігію!»
Усі зааплодували, і глави Церков, один за одним, дякували уряду й обіцяли йому свою підтримку.
Ось як Сабіна описує продовження цієї історії:
«Це була абсурдна й огидна комедія. Комунізм був проти релігії. І кожен це знав. Проте всі боялися. Це виглядало так, ніби вони плювали Христові в лице. Річард сидів поруч зі мною, і я відчувала, що у ньому наростав гнів. Я запитала його:
– Чи ти не хочеш обмити обличчя Христа від усього цього бруду?
– Якщо я почну говорити, – сказав він, – то ти втратиш чоловіка!
Відповідаючи у тому ж дусі, я сказала:
– Я не хочу, щоб мій чоловік був боягузом.
Річард знаком показав, що хоче взяти слово. У залі запанувала тиша. Тоді він почав поважно і впевнено:
– Завданням зібраних тут душпастирів є не вихваляти уряди, які приходять і відходять, а славити Христа, Котрий помер за нас на хресті.
Умить міністр встав і закричав:
– Ви більше не маєте права говорити!
Однак Річард продовжував, і раптом зал почав із захватом аплодувати. Річ у тому, що він промовляв те, що хотіли б сказати всі присутні».
Річард Вурмбранд був ув’язнений і провів чотирнадцять років у таборах. А невдовзі до примусових робіт засудили його дружину Сабіну.
