Притчі 
Забобони є спотворенням шани, яку ми віддаємо правдивому Богові. Вони виявляються в ідолопоклонстві, а також у різних формах ворожбитства і чаклунства.
ВОРОЖКА
Це було на півночі Німеччини під час Другої світової війни. Вже півтора місяця жінка не діставала жодної звістки від свого чоловіка, який був на російському фронті. Вона пішла до ворожки, аби дізнатися, що сталося з її чоловіком. Та розклала карти й мовила:
– Біда! Ой, біда! Ваш чоловік поїхав з однією російською актрисою. Ви ніколи його вже не побачите.
Нещасна жінка, геть приголомшена, ледве дійшла до дому.
Наступного дня її чоловік повернувся у відпустку. Він був такий щасливий, адже нарешті зустрінеться з дружиною! Схвильований, він подзвонив у двері свого дому, та ніхто не відчиняв. Він дзвонив знову й знову… безрезультатно.
Врешті з допомогою сусіда чоловік виламав двері і побачив, що його жінка лежить у кріслі мертва. На столі він побачив записку з таким змістом: «Я щойно дізналася від ворожки, що мій чоловік поїхав з якоюсь російською актрисою і більше ніколи не повернеться. Без нього я не хочу жити».
Недаремно Біблія забороняє ходити до ясновидців. (Книга Левіт 20:27)
* * *
Відкидаючи або заперечуючи існування Бога, атеїзм є гріхом проти Першої Заповіді.
ФРОСАР
11 серпня 1944 року німці вели останній конвой євреїв, що утримувалися у в’язниці Монлюк у Ліоні. Ніхто з них не врятувався. Андре Фросар повинен був іти з наступним конвоєм, та прийшли американці і його звільнили.
Його батько був генеральним секретарем Французької комуністичної партії, тож Андре виховувався без віри в Бога.
Якось, коли йому було двадцять років, він домовився про зустріч зі своїм приятелем у каплиці одного з паризьких монастирів. Ось його розповідь про те, що він досвідчив через декілька хвилин після цього:
«Я заходив у залізну браму монастиря атеїстом. Так, я був просто нерозумним безбожником. Такий атеїст не ставить собі запитання: він вважає природнім те, що міститься на вогненній кулі, вкритій тонкою плівкою засушеної грязі, яка крутиться навколо своєї осі зі швидкістю, більшою за швидкість звука, і яку приводить в рух обертання мільярдів ліхтариків загадкового походження і невідомого призначення.
Я ще залишався атеїстом, коли заходив у двері каплиці, і був таким, перебуваючи всередині. Я не відчував ані жалю, ані неспокою, ані цікавости. Релігію я вважав древньою ілюзією, а християн відсталими людьми на узбіччі еволюції; те, що Бога немає, було вирішене вже принаймні два чи три століття тому.
Та саме тоді сталося щось неочікуване. Раптом з глибини цієї скромної каплички переді мною виринув якийсь світ, зовсім інший світ, що випромінював нестерпне сяйво. Він був шалено насичений, а його світло водночас і відкривало, і приховувало присутність Бога, того самого Бога, Якого ще мить тому я вважав плодом хворої людської уяви. Я не кажу, що небо переді мною відкрилося. Воно не відкрилося, а роздерлося, раптом піднялося, з тихим сяйвом, із цієї нічим непримітної каплиці, в якій воно таємничим способом перебувало. Це був ніби міцний кришталь, надзвичайно прозорий, нестерпно сяючий і радше синій, зовсім інший світ, променистий і насичений, порівняно з яким наш світ скидався на тлінні тіні нездійснених мрій. Він є реальністю, він є правдою.
У світі є порядок, а на його вершині очевидність Бога, очевидність, яку сотворила Присутність, і яку сотворила Особа. Та, котру християни називають Нашим Отцем, і про якого я дізнаюся, що Він лагідний настільки, що іншого такого немає, а ця лагідність діяльна, вона сокрушає, перевищує будь-яку несамовиту силу й здатна розколоти найтвердіший камінь – людське серце.
Водночас я отримав нову сім’ю, Церкву, завданням якої є провадити мене туди, куди мені необхідно йти. Усюди, як на тамтому світі, так і серед незліченного людства, панує присутність Того, чиє ім’я я тепер ніколи не зможу писати без остраху зранити Його лагідність, перед яким маю щастя почуватися дитиною, котрій пробачили, яка немовби прокидається, аби зрозуміти, що все є даром.
З того дня, навіть у найважчі моменти життя, сповненого жахіть і страждань, я ніколи не забував про цю бурливу хвилю лагідности й радости…»
