Притчі Якось в архімандрита Оптинського Мойсея були гості, з якими він сидів у залі. У цей час у передпокій прийшла літня, бідно вдягнена жінка з подушкою в руках. О. Мойсей побачив жінку у відкриті двері і, за звичаєм, вийшов до неї в передпокій з питанням:
– Що тобі потрібно?
– Отче! Змилуйтесь, візьміть це, у мене вдома діти голодні, немає що їсти.
– А скільки ця подушка вартує?
– Півтора карбованці.
– Це дорого, візьми карбованець…
З цими словами о. Мойсей пішов у спальню, узяв п’ять карбованців однією купюрою і віддав її жінці під виглядом одного карбованця, примовляючи:
– Дорого, ох, дорого.
Жінка вклонилася і вийшла. Архімандрит пішов до своїх гостей, але ледве встиг повернутися, як жінка, розгледівши асигнацію, знову відчинила двері зі словами:
– Отче, так ви ж помилилися.
– Ступай, ступай, я ж сказав, що більше не вартує.
Жінка пішла, а гості чули тільки розмову лише про один карбованець.
Багато разів таким чином прикривав оптинський старець свої благодіяння знедоленим і бідним.
Отже, коли твориш милостиню, не сурми перед собою, як роблять лицеміри в синагогах і на вулицях, щоб прославляли їх люди. Істинно кажу вам: вони вже мають нагороду свою. У тебе ж, як твориш милостиню, нехай ліва рука твоя не знає, що робить правиця твоя, щоб милостиня твоя була потаємною; і Отець твій, Який бачить таємне, воздасть тобі явно. (Євангеліє від Матфея 6:2-4)
