Два приятелі, два Олеги, обидва – круглі сироти. Вчилися відмінно в школі. Були мрійниками. Про це свідчило їхнє бажання продовжити освіту – обидва подали документи в найпрестижніший Львівський (тоді ще) медінститут, та ще й на лікувальний факультет. І, о диво, на іспитах одержали гарні оцінки. Та коли глянули на списки абітурієнтів, які вступили, побачили, що …
Четверо гостей з України сидять за круглим столом у маленькому містечку Баварії. Один із присутніх зі сумом розповідає про розбещеність своєї похресниці, яка тероризує свою матір, вимагаючи все нові й нові суми на свої необдумані забаганки. Над столом висить велика лампа з молочно-білого скла. Її світло освітлює стіл і все, що на ньому. Господиня то …
У цьому районі всі знали Марію і Вадика. Неможливо було їх не знати. Терпелива і завжди ласкаво-привітна, Марія була нерозлучною з інвалідним візком, в якому сидів її син. Вона була ще молодою і сильною, коли маленького Вадика визнали інвалідом із діягнозом «церебральний параліч». Як часто буває в таких випадках, чоловіки виявляються слабодухими і нездатними розділити …
Він був відомим композитором, професором консерваторії. Високий, поважний, тактовний. Мав багато друзів серед інтелектуалів, у творчих колах. А ще – відкрито ходив до катедри. Довший час не знаходилося нікого, хто б доніс про це у відповідні органи. Все ж викладач радянського навчального закладу. Але таки донесли. Ректорат повинен був відреагувати. Викликали на партійні збори. Ганьбили, …
Цю історію можна було би продовжити, і вона б перетворилася в серіял, сповнений химерних поворотів долі. Але мені хочеться розповісти її такою, якою вона була насправді – з неясним кінцем і без продовження. У житті так і буває – переважно не знаєш, чим закінчиться. Не називатиму ні місця події, ні імен дійових осіб, ані часу, …
Ми з мамою знайшли його на сходах перед нашим будинком: спав горілиць, розкинувши руки і світив голим животом до місяця. На вигляд йому можна було дати років 40, а може, й менше. Зім’ятий капелюх і порожня торба валялась поряд. Був п’яним. Взявши його під руки, ми перетягнули сплячого до пивниці й поклали там на матрац. …
Ми познайомилися в жовтні 1993-го, коли я вперше стала мамою й освоювала нелегке мистецтво годування грудьми. Коли цей процес входить у колію, то стає дуже приємним і для матері, і для дитини. Усе це сопіння, вовтуження біля грудей, повних молока, жадібність, з якою дитина припадає до джерела їжі, спілкування з тілом мами – усе це …
Є в мене погана звичка: підслуховувати уривки чужих розмов. Ось і зараз, Господи, я тільки хотіла купити хліба, Ти ж знаєш! А тут оця білява дівчинка, ледь досягає до прилавка, у руках мне гроші і записочку. – Тьотю, мені «Президент» і «Кемел»! – «Президент» – сметану чи масло? – Ні, сигарети! – Ти що? Хто …
– Мамо, скільки Тобі років? – Сорок один. – Ти що – баба? Баби не народжують дітей, – слушно зауважив Дмитрик. Коли тобі сороківка, ти лежиш у післяпологовій палаті, надворі прохолодна вереснева ніч, то хочеться лише спокою. Донечку ще не принесли. Я тремчу під лікарняним коцом, а сил немає, щоб тепліше вкритись. Мене гойдає і …
Хтось напівжартома-напівсерйозно зауважив, що люди поділяються на дві категорії. Одні кажуть зранку, розплющивши очі: «О Боже, знову ранок!», а інші – «Доброго ранку, Боже!». Хотілось би, звісно, належати до тих других, оптимістичних і вдячних, що вміють радіти життю і усе приймають з подякою. Що ж, доброго ранку, Боже! Дякую Тобі за цей світанок, хоч я …
Притчі