Притчі 
Один поважний господар, доживши до літнього віку і не маючи вже більше сил працювати, передав своє майно рідному синові, надіючись, що біля нього доживатиме віку. Минув рік спокійного життя. Настала зима. Дідусь уже не міг нічого допомагати, однак їсти таки треба. Це не сподобалося молодому господарю, і він каже:
– Тату, дармо хліб їсте, користі з вас немає жодної. Я маю своїх дітей і кормити вас не буду. Ось вам торба – ідіть за прошеним хлібом.
Заболіло, защеміло серце дідуся. Однак він взяв торбину і каже:
– Сину, коли така твоя воля, що треба йти, то, прошу, дай мені якусь кожушину, адже надворі зима.
При тій розмові був присутній маленький онук Івасик. Молодий батько каже йому:
– Івасику, піди до комори та принеси стару кожушину для дідуся.
Незабаром хлопчик повернувся, але, на диво, приніс половину кожуха.
Батько питає:
– Сину, а де ж друга половина?
А синок відповідає йому:
– Тату, я відрізав і лишив у коморі, бо як ти на старості підеш за прошеним хлібом, то що я дам тобі?
Горе вам, родичі, що своїм прикладом псуєте дітей. Що з них тоді виросте?
Автор: о. Зиновій Павлиш
