Влітку 1921 року святителеві Луці (Валентину Феліксовичу Войно-Ясенецькому) довелося публічно виступити в суді, захищаючи професора П. П. Ситковського і його колег від висуненого владою звинувачення в “шкідництві”. Тоді ташкентське ЧК очолював латиш Петерс, який вирішив зробити суд показовим.
Професор С. А. Масумов згадує про суд наступне:
“Прекрасно задуманий і відрежисований спектакль провалився, коли головуючий викликав як експерта професора Войно-Ясенецького:
– Скажіть, піп і професоре Ясенецький-Войно, як це ви вночі молитесь, а вдень людей ріжете?
Насправді Патріарх Тихон, дізнавшись про те, що професор Войно-Ясенецький прийняв священний сан, благословив його продовжувати займатися хірургією. Святитель не став нічого пояснювати Петерсу, а відповів:
– Я ріжу людей для їх порятунку, а в ім’я чого ріжете людей, Ви, громадянине громадський обвинувач?
Зал зустрів вдалу відповідь реготом і оплесками. Усі симпатії були тепер на боці священика-хірурга. Йому аплодували і робітники, і лікарі. Наступне питання за розрахунками Петерса повинне було змінити настрій робочої аудиторії:
– Як це Ви вірите в Бога, піп і професоре Ясенецький-Войно? Хіба Ви його бачили, свого Бога?
– Бога я дійсно не бачив, громадянине громадський обвинувач. Але я багато оперував на мозку і, відкриваючи черепну коробку, ніколи не бачив там також і розуму. І совість там теж не знаходив.
Дзвоник головуючого потонув у довгому реготі всього залу. “Справа лікарів” з тріском провалилася”.
…і немічне світу обрав Бог, щоб посоромите сильне. (Перше послання до Коринф’ян св. ап. Павла 1:27)