Притчі 
Якось у нову місцевість, де земля була доволі родючою, прийшов чоловік на ім’я Сава. Привів свою сім’ю й домашню челядь, та й там осів. Поживши деякий час, побачив, що мешканці того краю – сама нужда, основне їхнє заняття – зводити кінці з кінцями і пильнувати, аби не виникало інших складних обставин. Приглянувся Сава і зрозумів, чому так є: ці люди не так живуть. Пошкодував їх і почав навчати.
– Ви, – каже, – коли маєте залишок урожаю, який не зможете спожити, то не чекайте, поки зогниє, а віддайте тому, хто свій уже спожив.
– Але ж він не має чим заплатити, і навзамін йому нема що запропонувати, – резонно заперечили місцеві.
– То на наступний рік віддасть із того, що йому вродить більше. Або чимсь іншим віддячить. Ось побачите, – Сава перевів подих, а потім продовжив. – А ще не відводьте води від поля сусіда. Якщо він матиме її достатньо, то і вам дасть.
– Задарма нічого не пропонуватиме, – сміючись, відповідають йому місцеві господарі. – А як не буде мати свого, то прийде до мене просити, я продам задорого, то й буде мені добре, – під загальне схвалення завершив свою мову один із них.
– Так вам ніколи не буде добре, – похитав головою Сава. – Бо кожен старатиметься, аби іншому не перепало, а треба навпаки. Щоб тобі було добре, мусиш жити не для власної вигоди, а для добра всіх. Тільки тоді буде і тобі добро. Якщо кожен докладе зусиль для блага других людей, то краще буде і йому самому. Спробуй-но, ще за зими віддай ті овочі, що весною зогниють, тому чоловікові, в якого багато дітей та не вистачає їжі, і побачиш, що буде далі.
На те йому промовчали. Та через два роки чоловік, якому Сава те говорив, похвалився, що чужі діти тепер допомагають йому вчасно зібрати врожай, а він устигає вдало виміняти його половину на інші продукти, ще й тим дітям вистачає. Тепер вдоволений, що так вдається. А інший розповів, що йому принесли зерна, коли своє саме закінчилося. Ще хтось повідомив, що, турбуючись про одяг для своєї родини, подбав і про сусідову родину. Тепер вони приятелюють і за добрі справи пам’ятають один про одного.
Так люди того краю поволі змінювалися. Після семи років вони стали жити з відчутно більшим достатком і приязно. Якось, зустрівши дорогою Саву, почали йому про те розповідати.
– Це тому, що раніше ви жили для зла, а тепер живете для Бога, – підсумував той.
– А ти також живеш для Бога? Он у тебе всього є достатньо.
– Ні, так я жив раніше – для Бога, тепер я живу з Богом.
– То як? – сміються співрозмовники. – Приймаєш Його в себе в хаті?
– З Богом, – відповідає Сава, – це за Його законом любови. Навіть те, що вам раджу, теж за ним. Усе в мені за законом любови. Тепер мені не тільки вистачає майна для своїх дітей, а й всього решти: вони всі мають добрі сім’ї, талановитих дітей, моїх онуків, забезпечене майбутнє, живуть у любові. Жити з Богом – це любити інших і бажати їм добра навіть тоді, коли вони не відповідають взаємністю. Замість людей мені віддає Бог.
Після цих слів запала мовчанка: обдумували почуте. А далі чоловік, що йшов справа від Сави, поцікавився:
– А якщо так буду жити і я, то теж буду з Богом?
– Звісно, що так, – мовив на те Сава. – Господь радо приймає всіх. І в Нього для всіх однакові правила.
Минали роки. Люди тієї місцевості повільно, але змінювалися. І життя їхнє ставало щоразу кращим, бо Всевишній давав добрі врожаї.
Та якось трапилося, що мороз побив сходи насіння. Тож хто мав чим засіяти ще раз, то пересіяв, а хто не мав, тому зійшло небагато. Але на тім не стало. Невдовзі град побив зело, що вже виросло, і тим ще більше зменшив можливість дозрівання. А коли посуха стала докінчувати справу, пересушивши стебла врожаю, люди заголосили, бідкаючись, що зимою не буде що їсти.
На цей раз мало вродило й у Сави. Знав, що на всю його велику родину не вистачить, аби добре пережити зиму. А ще до нього одразу ж почали приходити давні знайомі з проханням виділити їм зерна за законом любови. Сава не відмовлявся від своїх слів, але сказав, що помагатиме чим зможе, та вже пізніше, коли конче не вистачатиме.
Ще повідомив їм, що закон любови насамперед поширюється на його власну родину. Не можна, каже, у часі недостачі відбирати від своїх дітей і давати чужим. Тим багато хто обізлився на нього. По селі почали ходити чутки, що він такий, як усі, тільки виглядати хоче кращим. Ще й гірший, бо заморочує людей дурними забаганками, а все для того, аби тільки його шанували.
Настала зима. Поширився в тому краї голод. Сава поділив на частки увесь запас їжі та роздавав кожному зі своєї родини менше, аніж на достатнє харчування. Вони стали недоїдати. Інші ж родини голодували, а іноді навіть і помирали з голоду. Сава поділив свою особисту частку ще наполовину. І хоча це загрожувало його здоров’ю, усе ж він відривав її від себе, щоби дати тим, хто найбільше потребував. А весною обмежив скупу частку і своїх дітей, які позатягували пояси, але все ж у важкий голод не впадали. Сам же Сава до нового врожаю багатьох урятував від смерти, але зовсім охляв і занедужав.
Хворіючи, у думках полемізував із Богом: «Знаю, Господи, що не таким є праведним, яким Ти хотів би мене бачити. Може, кому відмовив, пошкодував кусня хліба, а треба було дати. Може, своїх дітей обмежив занадто, і вони нагнівалися на Тебе. Але Господи, Ти знаєш, що я завжди був вірним Тобі в радості й у горі. Чому ж Ти мене покинув? Коли я був з Тобою, Боже, то відчував Твою присутність. Нині не відчуваю, бо покинутий. Прости мені все, що мав зробити для Тебе, але не виконав. Прости мої гріхи й гріхи моїх дітей і дозволь бути з Тобою й надалі».
І почув у серці своїм: «Саво, Саво, чи Я докоряв тобі за твої учинки? Тобі видається, що Я покинув тебе, насправді ти став ще ближчим Мені. Не Я покинув тебе, а ти увійшов у Мене. Ти вже не зі Мною, бо ти – у Мені. Глянь, скількох людей ти привів до Мене: ті, що були в нужді, тепер живуть для Мене; ті, які жили для Мене, тепер живуть зі Мною; а ти жив зі Мною, а тепер – у Мені. Усі ці люди, як і ти сам, і надалі є Моїми, але підзвітними вони будуть тобі. Ти ж звітуватимеш за них Мені.
Неврожайний рік для всіх став випробуванням. Більшість твоїх краян пройшла його вдало. Тому тепер матиме всього достатньо, ще й із залишком, як і твої діти й онуки, бо вони показали, що вміють любити. Твоя ж любов наблизилася до Моєї, і твоя влада буде відповідною твоїй любові. Радій у Мені, бо ти приніс радість багатьом».
Довго ще жив старець Сава, хоч його тіло і хворіло. Помер у радості серед багатьох своїх спадкоємців, які були в здоров’ї та добрих статках. Край, де він жив, став багатшим, а його люди – щасливішими. Саву проголосили патріархом того народу і старалися жити за його заповітом.
