Золоті кошики

Одна жінка, міркуючи про посмертну вічність, вирішила жити так, аби потрапити в рай. Була вона порядною, щонеділі ходила в церкву, помагала бідним. Була й трудолюбивою: разом із чоловіком вирощували ягоди на продаж. Треба було коло тих полуниць напрацюватися, перш ніж вивезеш на ринок і продаси, щоби виручити гроші на прожиття. Брали за них не дорого, аби швидше продати, бо такий товар довго не полежить, одразу псується.

Ніколи вони людину не обважували і зайвої копійки з неї не брали. Лише, коли їх запитували, чи полуниці оброблені гербіцидами, то брехали, що ні. Бо як скажуть, що оброблені, то покупець відмовиться купувати: гербіциди шкідливі. А без гербіцидів ягоди заростають бур’яном, їх багато – дуже важко і довго полоти вручну. Ще й шкідників немало: і личинки хрущів, і мурахи, і слимаки, і довгоносики… Хіба дійдуть руки використовувати народні методи до кожного з них зокрема? Та й і врожай був би дорогим. Простіше обробити хімією. То тих гербіцидів і не шкодували, давали багато.

Світ тепер такий, що всі щось додають чи то при вирощуванні врожаю, чи для зберігання продуктів, а те все потрохи шкодить. Люди тепер хочуть багато споживати, і тільки смачне, а віддавати за те багато грошей не хочуть. Тож і виробники не затрачають багато часу і зусиль на вирощування своєї продукції. Щоби в цьому світі вижити, треба поспівати за світом.

Та ось прийшов час тій жінці помирати. Здивувалася вона, що потрапила не у світло, як казав священник, а в темряву. І не було їй там добре.

– Чому ж так? – запитувала себе. – Я і до церкви ходила, і не сварилася з людьми, як другі, і гріхів тяжких не мала, і на хліб заробляла не легко…

Їй відповів ангел-охоронець, який не покидає людину і по смерті, і завжди вислуховує її думки і рішення.

– Ти брехала, – почула його голос.

– У чому? – не йняла віри та.

– Спочатку продаючи ягоди, а потім, за звичкою, і в іншому: ти навчилася обманювати, – вів далі ангел-охоронець.

– Але ж воно смертельно не зашкодило! – аж викрикнула, впевнена у своїй правоті. Та ангел спокійно заперечив:

– Зашкодило смертельно. Не там, у земному житті, а тут, у вічності. Ти пильнувала, щоби не перевищити міри аж до сильного зримого отруєння, тому цей гріх не є надто важким. Але ти узаконила обман, бо вважала його нормою. А в дусі це означає, що для тебе нормально, і коли ти обманюєш, і коли тебе обманюють. І не має значення, малий обман, чи великий: воно усе обман. – Ангел зробив паузу, бо душа задумалася, а далі продовжив. – Священник, якому ти довіряла, пробачав тобі багато того, чого не пробачають у Небі. Бо він хотів, щоби ти і надалі приходила до нього і приносила свої пожертви. Він також задля вигоди приховував правду. І якби ти не погоджувалася із обманом у собі, то могла б його розпізнати в інших і захиститися від нього.

– А хіба ти не мав би мене оберігати від зла? – плачучи, душа жінки кинула докір своєму ангелу-охоронцю. А той сумно відповів:

– Я намагався тебе застерегти, але ти сама вибрала обман. Бог нічого не нав’язує силою. Іноді люди хочуть не тільки обманути, а й бути обманутими, бо так легше жити. Ти не шукала правди. А мій послух Отцю в тому, що я приймаю твій вибір, навіть, якщо він неправильний.

– Але я вибрала ще і рай! Чому ж ти не дослухався до того мого вибору? – вигукнула у відчаї душа жінки.

– Бо рай – то більше стан людини, аніж місце перебування. Якщо ти прагнула брехні, то для мене то і були сходинки до твого раю. Ти потрапила, куди хотіла. Поглянь – тут усі обманюють і вирішують за інших так, щоб тільки їм була вигода. А в справжньому раю дотримуються права вибору самої людини, і при цьому ще й діють для блага усіх разом. А тобі, якщо вже не ставилася до людей з любов’ю, то принаймні треба було лише сказати правду, незалежно від того, купували б чи не купували б твої полуниці. Тоді не мала б такої великої провини перед Отцем, що нас породив на Небі і чекає нашого повернення до Нього.

– Але як я тоді вижила б у світі? – ридаючи, скаржилася душа, – земний світ не тільки білий, він ще і чорний.

І найближча їй сутність, що завжди веде тільки до добра, відповіла:

– Щоби мати світлу вічність, треба завжди обирати тільки біле, наскільки б важко не було. – Душа притихла, дослухаючись, а ангел продовжував. – Так, у земному світі вижила, а в небесному світлі – ні. Свою нагороду ти вже отримала – продала полуниці хоч і недорого, зате швидко. І продала, разом із полуницями, і правду. А правда – то ті кошики, в яких віддавала ягоди, не цінячи самої тари. Вони не з картонних смужок, як ти думала, вони золоті. Якби полуниці були якісними, то нині ті золоті кошики були б заповненими добрими плодами для Всевишнього, а відтак і для тебе. А оскільки вони були шкідливими, то не для Бога стали даром, а для Лукавого. Бачиш, скільки золота своєї душі ти передала в це гнітюче місце, в якому знаходишся?

Ті слова завершилися новим приступом ридання.

– А якби казала правду, що вони з гербіцидами, що би змінилося? Все одно їх би хтось купував! – у сповненому плачу голосі відчувалося внутрішнє тремтіння від розуміння усієї серйозності того, що відбувається.

– Тоді правда твоєї душі залишилася б з тобою. А так – ні, – підсумував ангел.

Зміст