Притчі 
Один чиновник, вийшовши з канцелярії, поглянув на палац імператора і подумав: “Шкода, що я не народився в королівській сім’ї, життя могло б бути таким простим”.
І пішов у напрямку центра міста, звідки чувся ритмічний стук молотка і гучні крики. На площі робітники зводили нову будівлю.
Один з них побачив чиновника з його папірцями і подумав: “Ах, чому я не пішов вчитися, як мені велів батько, я міг би зараз займатися легкою роботою і переписувати тексти весь день, і життя було б таким простим”.
А імператор у цей час підійшов до величезного вікна у своєму палаці і глянув на площу. Він побачив робітників, чиновників, продавців, покупців, дітей і дорослих і подумав про те, як, напевно, добре весь день бути на свіжому повітрі, займатися фізичною працею, або працювати на когось, або зовсім бути вуличним бродягою і взагалі не думати про політику і про інші складні питання.
– Яке, напевно, просте життя в цих простих людей, – сказав він ледве чутно.
Кожний залишайся в тому званні, в якому був покликаний. (Перше послання до Коринф’ян св. ап. Павла 7:20)