Притчі Коли Майстра спитали, чому він ніколи не вступає в суперечки, Майстер у відповідь розказав про одного старого коваля. Цей коваль якось похвалився своєму товаришеві, що саме його батько, теж коваль за професією, наполіг на тому, аби син наслідував його. А от у матері серце лежало до того, щоб синок став дантистом.
– Та знаєш, я радий, що батько настояв на своєму. Ставши дантистом, я б точно помер з голоду. І можу це довести.
– Яким чином? – спитав товариш.
– Бо я провів у цій кузні тридцять років, і ще ні разу так не було, щоб хтось попросив мене вирвати йому зуба.
«На отакій-то логіці побудовані усі суперечки, – заключив Майстер. – Бачачи, не потребуєш логіки».
***
«Ти слухаєш не для того, щоб дізнатися щось нове, – сказав Майстер. – А щоби знайти підтвердження тому, що вже знаєш. Встряєш у суперечки, замість того, щоб мовчки подумати».
І розповів про одного царя: проїжджаючи невеличким містечком, він по всіх усюдах бачив ознаки надзвичайно влучної стрільби. Скрізь – на деревах, на сараях та по парканах – були намальовані мішені, в самому центрі яких красувалася діра від кулі. Цар забажав познайомитись із отаким вправним стрільцем. Як виявилось, ним був десятилітній хлопчик.
– Неймовірно, – сказав цар із подивом. – Як тільки тобі це вдалося?
– Раз плюнути! – такою була хлопцева відповідь. – Спочатку стріляєш, а потім малюєш кола.
«Спочатку доходиш висновків, а потім будуєш аргументацію навколо них, чи не так?» – сказав Майстер. – «І хіба не через це ви так завзято тримаєтеся своєї релігії та ідеології?»
