Різдвяний благовіст

(підслухана легенда)

Одного надвечір’я, було то напередодні Різдвяних свят, я йшла повз магазинні вітрини в пошуках різдвяних подарунків для рідних.

Ходила я чужим незнайомим містом і мріяла про швидке повернення додому… І хотілося мені знайти якісь справді незвичайні, особливі дарунки на згадку про свято. Різноманітні ялинкові прикраси, розцяцьковані ліхтарики, сріблясті стрічки та золоті бантики – все сяяло й виблискувало перед очима. Але серцю хотілося чогось іншого, аніж оманлива позолоть-скорозлотиця. Мені мріялося потішити родину і святковим затишком, і благовісною величчю. “Ну що би такого вигадати?” – все думала й думала я.

І тут до мене долинув дитячий голосок:

– Мамо, дзвоники! Та де там дзвоники – дзвони! Точнісінько такі, як на міській ратуші!

Маленький хлопчик захоплено дивився на шибу, з-за якої красувалися металеві, пластмасові, керамічні дзвоники, а поміж них виднілись і великі дзвони, схожі на ті, що зазвичай усьому світу сповіщають величне пришестя Христове, виспівуючи на храмових дзвіницях.

– Матусенько, а чиї вони?

– Дзвони?

– Оці дзвони! – кивнув хлопчик.

– Купимо – будуть наші! – розсміялася мама.

– Але хто їх вигадав – такі, – дитина розвела руками, – гучні та гарні?

– Ангели! Звісно, ангели! – хрипко відповів малому сивовусий чоловік. Жінка не встигла навіть плечима знизати від несподіваного синового питання. – Ось послухай… – розпочав було він.

Але занепокоєна матуся зробила кілька кроків убік від вітрини, міцно взявши сина за плечі, ніби остерігаючись вусатого дідугана.

– Я тобі легенду розкажу! – гукнув чоловік їм услід. – Справжню, різдвяну…

Тоді вже я не втрималась і підійшла ближче, бо непереборна цікавість охопила мене (було щось загадкове в тому чоловікові):

– Мені розкажіть, пане!

Хлопчик потягнув маму за рукав пальта. Та мусила здатися, хоча ще з острахом позирала на незнайомця.

– І мені, і мені! – викрикнув радісно малий.

– Дзвони, діти мої, – сивовусий казкар, схожий на одного з трьох різдвяних царів-волхвів, врочисто похитав головою, – сотворили янголи. Те трапилося багато століть тому. Тихо було у світі при народженні Христа-Спасителя: хто чув, той – славив Його, а хто ні, то де їм було про те довідатися – звідки? Отож, якось прийшли ангели до Бога та й мовили: “Боже наш, Вседержителю! На все воля Твоя – на все слово Твоє. Прийшли до тебе за благословенням, бо хто, як не ми, про пришестя Сина Твого маємо голосно сказати всенькому світові – й землі, й небові – щоб усі почули Вістку Благу. Просимо тебе, Господи, на справу гарну нас направити, бо задумали ми дзвони зі срібла небесного лити. І такі гучні, щоб як ударити в них, всюди благовіст наш долинув”. І Бог благословив їх.

– І що? – гукнув хлопчина, бо йому кортіло довідатися про все й одразу.

– Довго працювали ангели. Тяжко було добувати срібло небесне: і в зірок, і в місяця – в усіх просили по дрібці. А ще тяжче було дзвони зі срібла того лити. Але янголи впоралися, бо в серцях їхніх палала любов до людей і до Бога, а любов всі перешкоди долає. То ж сотворивши кільканадцять величних дзвонів, старший Архангел до Господа знову пішов: “Благослови нас, Боже, на землю спуститись і благовіст людям донести – дзвони їм подарувати. Навчимо людей у дзвони бити – передзвін творити. Хай у кожнім храмі лунає пісня срібна, пісня небесна – людям побожним на радість, а грішним на покаяння!”

– І що? – не втерпів хлопчик.

– Нелегко те було зробити: довелося на кожнісінькій церкві вежу для дзвіниці добудовувати. Люди працювали щосили, але й ангели молитвами допомагали. І коли грудень сивовусий передав плин часу срібночубому січневі, дзвони вже були готові свою пісню благовісну співати. Тоді ангели полетіли по всьому світу шукати людей, хто зумів би небесно-срібну музику серцем почути – тільки такого чоловіка послухалися б ангельські дзвони. І багато-хто хотів вістку про пришестя Христа світові сповіщати… І багато з них таки стали дзвонарями, присвятивши життя своє волі Божій. Серед них, і я…

– То це ви, діду, ті гарні мелодії на Різдво виграєте, що їх на все місто чутно? – захоплено вигукнув хлопчик. – Я їх так люблю! І як вас оті великі дзвони всі слухаються?

– Не я виграю, синку, – відказав старий дзвонар, – дзвони самі перегукуються і сповнюють серця людей радістю та благодаттю Божою. Не вони мене слухаються, а я їх – вслухаюся в серця їхні, ангельською любов’ю викуті. На свята в церквах всього світу лунають дзвони, вітаючи пришестя Божого Сина. Співи ті святі, як молитви наші – піснею своєю вони возвеличують душу, сповнюючи її благоговінням!

– А дзвонарі тоді нащо? – задумливо мовив хлопчик.

– Дитя моє, дзвонарі для того, аби піклуватися про велич дзвонів і передавати їх з покоління в покоління молодим, ще недосвідченим, людям…

– То що, дідусю, і я дзвонарем стати можу?

– О, ще б пак! Якщо навчишся слухати небо серцем – обов’язково станеш! – по цих словах чоловік дістав із кишені кілька невеличких веселих дзвоників. – Ось, – простягнув їх нам, – з наближенням свята вас! Хай благодать Божа живе у ваших душах! Хай радість буде у ваших оселях!

Я глянула на дзвіночки в моїй долоні й рятівне рішення прийшло саме собою: а чому б не прикрасити всенький дім різноманітними дзвониками-дзвіночками? Хай перегукуються між собою, даруючи нам радість від Світлого Дня – Різдва Христового.

Поки я думала, сивовусий добродій пішов. Я так хотіла наздогнати того чоловіка, бо думала розпитати його ще про дещо, але снігова завіса за мить сховала його сліди.

Хлопчик потягнув матусю до крамниці, вітрини якої щойно захоплено розглядав. На вивісці над дверима було написано “Дзвін”. І я в передчутті незвичайного свята теж попрямувала за ними…

Дзвіночок у кишені тихенько дзеленькав у такт моїм крокам, легендарно сповіщаючи про наближення пришестя у світ Божого Дитятка. І мені здавалося, що я чую радісний сміх ангелів.

Автор: Оксана Лущевська

Наступна

Коли Бог зачиняє двері... Він відчиняє вікно

Ану ж, поглянемо в інтернеті, чи спадуть нарешті ці січневі морози найближчими днями? На вихідні ... Читати далі

Попередня

Як зацвіла ялинка

(різдвяна легенда) Жив колись у далекі часи в одному селі чоловік, звали його Йосиф (на ... Читати далі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *