Притчі 
РИБКА
“Вибачте, – мовила одна океанічна рибка до інших, – ви старші за мене, то ж можете сказати, де знайти те, що зветься Океаном?”
– Океан, – відповіла старша риба, – це те, у чому ти зараз перебуваєш.
– О, це? Але це просто вода. А я шукаю Океан, – промовила розчарована рибка і поплила шукати його деінде.
* *
Один чоловік підійшов до Учителя, що був в одязі саньясі:
– Багато років я шукав Бога. Я шукав Бога всюди, де тільки казали, він може бути: на вершинах гір, у пустелі, у тиші монастиря і халупах бідноти.
– І знайшов Його? – спитав Учитель.
– Ні. Не знайшов. А ти?
Що міг на це відповісти Учитель? Вечірнє сонце посилало в кімнату промені золотого світла. Сотні горобців щебетали на індійській смоківниці. Здалеку долітав гуркіт дороги. Дзижчав комар, попереджаючи, що от-от вкусить… А цей чоловік міг сидіти і стверджувати, що не знайшов Його.
Через деякий час, розчарований, він знову пішов шукати Його деінде.
Перестань шукати, рибко. Немає за чим шукати, треба просто дивитись.
ТИ ЧУВ, ЯК СПІВАЄ ЦЕЙ ПТАХ?
Індуська Індія створила прекрасний образ, що передає ставлення Бога до Його творіння. Бог “витанцьовує” Своє творіння. Він – Танцюрист, творіння – це Його танець. Танець – це щось відмінне від танцюриста, проте він не існує без нього. Ти не можеш – якщо він тобі сподобається – віднести його в коробці додому. В ту мить, коли перестає танцювати танцюрист, перестає існувати танець.
У наших пошуках Бога ми занадто багато думаємо, занадто багато говоримо. Навіть тоді, коли ми дивимось на цей танець, який називаємо творінням, ми весь час думаємо, говоримо (до себе і до інших), аналізуємо, філософуємо. Це постійно слова. Постійно галас.
* *
Перестань говорити і споглядай танець. Просто дивися: зірка, квітка, листок, що в’яне, птах, камінь, підійде будь-який фрагмент танцю. Дивись. Слухай. Нюхай. Торкайся. Пробуй. І, маю надію, що не мине багато часу, як ти побачиш Його – самого Танцюриста!
* *
Учень постійно дорікав Учителеві: “Ти приховуєш від мене останню таємницю дзену”.
І не хотів приймати жодних заперечень Учителя.
Одного дня вони йшли в гори, коли раптом почули пташину пісню.
– Ти чуєш, як співає цей птах? – спитав Учитель.
– Чую, – відповів учень.
– Добре, тепер ти знаєш, що я від тебе нічого не приховав.
– Так.
* *
Якщо ти справді чув пісню птаха, якщо ти справді бачив дерево… ти знатимеш все. Це поза словами і концепціями.
Ти кажеш, що чув, як співали сотні птахів, і бачив сотні дерев? Але що насправді ти бачив: дерево чи етикетку? Якщо ти глянеш на дерево і побачиш дерево, то насправді ти не бачив дерева. Якщо ти глянеш на дерево і побачиш чудо – тоді ти, нарешті, побачив! Чи твоє серце коли-небудь наповнювалось невимовним зачудуванням, коли ти слухав, як співає птах?
Я РУБАЮ ДРОВА
Досягнувши Просвітлення,
Учитель дзену вирішив закарбувати цю подію на папері:
- “О, чудесне диво –
- Я рубаю дрова!
- Я витягаю воду з криниці!”
Після Просвітлення ніщо насправді не змінюється. Дерево і далі залишається деревом, люди – такими, якими були перед тим. Так само й ти. Можеш знову бути похмурим чи розважливим, мудрим чи дурним. Єдина відмінність полягає в тому, що ти бачиш речі іншими очима. Тепер ти більш відсторонений від усього цього. І твоє серце переповнене зачудуванням.
Суть споглядання – це переживання чуда.
Споглядання відрізняється від екзальтації тим, що екзальтація призводить до відриву від життя. Просвітлений споглядач продовжує рубати дрова і витягати воду із криниці. Споглядання відрізняється від сприйняття краси тим, що сприйняття краси (картини чи заходу сонця) приносить естетичне захоплення, тоді як споглядання творить зачудування незалежно від того, що споглядаємо – захід сонця чи камінь.
У цьому діти мають перевагу над дорослими. Вони часто перебувають у стані зачудування, завдяки чому легко потрапляють у Царство.
