Притчі 
Багато літ жили разом Смик і Скрипка, і всі милувалися ними.
– Чудова пара! – гув Контрабас.
– А живуть же як! – додавав Рояль. – У згоді, приязно.
Усе було добре, аж враз…
Старий Смик вирішив, що Скрипка йому не пара. “Надто в неї вузька талія”, – подумав він і пішов шукати собі подругу
– Яка ви чарівна, – звернувся він до першої-ліпшої Гармонії. – Чи не погодитеся ви стати моєю Скрипкою?
Гармонія тільки засміялася: нащо їй Смик?
“От з ким можна пов’язати життя”, – подумав Смик, побачивши Флейту.
Але і Флейта не захотіла стати його Скрипкою.
Усі відкинули пропозицію Смика. Навіть стара, забута всіма Труба теж відвернулася від нього. Тільки легковажна Балалайка радо прийняла його і вони зажили разом.
Але нічого путящого з їхнього життя не вийшло. Балалайка звикла обходитися без Смика і обходилася без нього тепер: бринькала собі на втіху. А Смик хвилювався-хвилювався і пішов на чотири вітри, як йому й радила Балалайка.
Тепер Смик уже й не сміє мріяти про Скрипку. Постарів він, охляв. І коли зустріне на вулиці що-небудь струнне, згорбиться і прошмигне повз – і ні звуку.
* *
Часто ми нехтуємо Божий дар і женемося в пошуках щастя.
Велике надбання – бути побожним і задоволеним. Бо ми нічого не принесли у світ: явно, що нічого не можемо і винести з нього. Маючи їжу й одяг, будьмо задоволені тим. (Перше послання до Тимофія св. ап. Павла 6:6-8)
