Притчі 
Рекс
Він жив у будці під хлівом. Буда була нова, ретельно змайстрована, усередину настелено соломи. Тепло й затишно було Рексові. І він сам стежив за чистотою, охайністю у своєму помешканні. Коли проходив дощ, собака потому дуже обережно ступав по розкислій землі, аби не забруднити лап. Та й намагався не бігати до будки щораз туди-сюди. Або сидів у ній, подаючи голос просто звідтіля, або ж примощувався збоку, на клаптику сухої землі, що вберігся від дощу під дахом хліва.
Кури були найближчими сусідами Рекса. Вишки розташовувалися над ним, драбинка до віконця опускалась перед самим входом до будки. Собака мирно, спокійно обходився зі своїми кудахтливими сусідами. І зовсім не сердився, коли кури заходили до його привітного помешкання.
Курям сподобалось у будці – вони почали там нестися. Рекс подовгу стояв чи сидів перед входом до свого житла й терпляче очікував, поки звідтіля вийде рябушка чи білявка й на весь двір заторохтить про знесене яйце.
Ах, як те яйце заважало Рексові! Муляло йому в боки, тиснуло в живіт. Урешті пес не витримував – розкривав рота, брав у нього яйце, виносив його з будки і клав під хлівом.
Іноді він невдало захоплював свій тендітний вантаж і зубом проколював дірку в шкаралупі.
– Що, знову пробив яйце? – питала його господиня.
Рекс винувато опускав голову. Ох ті кури – начувайся через них!
Пірат
На подвір’ї сталися деякі зміни: побудували новий хлів. У старому складали нарубані дрова і брикет, а на вишках… Вишки тепер були порожні – курей переселили на нові. Кмітливий Пірат, великий молодий пес, негайно скористався з такої ситуації і, не довго думаючи, захопив спорожнілі вишки у своє володіння. Тепер у нього було два помешкання: будка внизу й вишки вгорі. Туди він добирався дуже просто – стрибав на дах будки, а звідти – у віконце вишок. І через хвилину, розлігшись на соломі, визирав згори вдоволений, веселий, бадьоро гавкав звідтіля на корову, що виходила із хліва, на перехожих або просто так.
Утім, кури, перебравшись у нове житло, не забули про собачу будку, продовжували нестись у ній. І цим теж скористався Пірат. Якось він скуштував одне яйце – ох і смачно. Тепер собака, розлігшись на вишках, згори спостерігав за курми – коли ж якась із них зайде до будки? Щойно вона вибиралася звідтіля, Пірат негайно стрибав униз і ласував свіженьким яєчком.
Але ж які ледачі ті кури! Як довго чекати, коли знесеться якась із них. Пірат утрачав терпіння. Він уже не міг спокійно спостерігати за курми. Угледівши якусь, він кидався до неї й намагався загнати до будки. А ті, кляті, опирались. І Пірат просто надворі торсав несучку мордою, тиснув лапою. «Віддай яйце!» – хотів сказати він і нетерпляче повискував, і навіть гаркав на курку.
– Е-е, друже, надто вже ти ласий до яєць, – сказала господиня.
– Дивись, бо покараю за такі вибрики.
Пірат розумів свою провину, винувато крутив хвостом, але… Такі смачненькі ті яйця!.. Тільки ж кури, ох, ті боязливі кури!.. Тепер його, Пірата, обходять стороною. І в будці вже перестали нестись. Дурні кури.
Пірат Другий
Найбільшою радістю для нього була радість собача: погавкати й побігати. Погавкати – на кого хочеш. Ну, хоч просто так, ні на кого.
– Гав-гав! Гав-гав!..
І всі тебе чують, і сам відчуваєш себе справжнім собакою.
Побігати – куди хочеш. На будку, через паркан, на гній, знову через паркан… От біда, ланцюг заплутався. Тепер сиди коло самого стовпця, чекай, коли господарі відчеплять ланцюг.
А ще краще, коли на ніч відв’яжуть зовсім. Як він тоді набігається, де тільки не побуває!.. Але ж треба якось віддячити господарям. Він же не те, що кури оті – ходять цілий день на волі, а користі – ніякої. Ото ж Пірат щораз їх розганяє геть, невдячних таких. А він, вірний пес, завжди дбає про господарів, про їхнє обійстя, про прибуток у ньому. Біжиш, скажімо, чужим подвір’ям, а коло порогу, бачиш, калоші стоять. Хм, додому треба забрати. Калошу в зуби – і гайда.
– А де ж це ти калошу взяв? – питає вранці господиня, прив’язуючи на ланцюг. – Гей, Маринко, це часом не твого Яшки калоша?
– Їй-бо, що його! А ми цілий ранок ниньки шукали. Думаєм, як хтось украв, то хай би вже обидві взяв, а то розпарував тільки.
– Та це ж Пірат наш…
– О, бач який.
Радий Пірат, що хвалять його. Щоночі щось приносить додому.
Якось уранці приходить до господарів Іван-колій. Тільки ступив у двір – аж руками сплеснув:
– А це як так, що мої рукавиці поперед мене сюди прибігли? І мотузок уже тут! Учора ж увечері свиню Миколі колов, то кинув їх у дворі…
Скаче на ланцюгу Пірат, гавкає, аж заливається. Ну де ж ви бачили таке: приніс додому прибуток, а його забирають? Старайся, старайся… Доведеться вночі знову щось шукати. Ет, собаче життя!
