Побачив Чорторий на березі чудову Лілію. І вирішив, хай там що, її домогтися. Чого ж він тільки не пропонував красуні: поплавати на його швидких хвилях, ласкаву прохолоду води в нестерпну спеку і цілу водоверть превсяких розваг та утіх.
Завагалася красуня.
Помітив це Жук, безнадійно закоханий у неї, і заповзявся відмовляти:
– Згубить він тебе! Пропадеш!
Але де там! Чорторий виглядав таким сильним, вродливим і якимсь таємничим.
Лілія заперечила:
– Та ні, все-таки я погоджуся!
– Он так? – крикнув Жук. – Ну тоді поглянь, що на тебе чекає!
І він, склавши крильця, стрибнув у Чорторий, який тут же без жалю поволік і закрутив його, поглинувши без сліду.
І коли він назавжди зник з очей Лілії, зрозуміла вона, що таке справжня любов.
*
Немає більше від тієї любови, як хто душу свою покладе за друзів своїх. (Євангеліє від Іоана 15:13)