СТРУМОК

У прохолодному веселому лісі, серед кущів і трав, тік Струмок. Чарівний, сміхотливий, жвавий. Він усіх любив, і все подобалося йому. Цілими днями бавився він сонячними промінчиками, бабками і жучками.

На одному з найчарівніших вигинів Струмка, на самому дні лежав Камінь. Дуже поважний і статечний Камінь, вельми досвідчений. Камінь довго міркував про життя, глибоко поринаючи в роздуми про минуле й сучасне. Слід визнати, Струмок дуже йому заважав, повсякчас відволікаючи його від філософських роздумів. І одного разу, коли чаша терпіння перелилася через край, Камінь заговорив до Струмка:

– Чому ж ти так метушишся повсякчас, – звернувся він до Струмка, – від тебе тільки клопіт і жодної користі. – Ти неправильно ставишся до життя. У такій метушні годі злитися з ним, осягнути всі його великі таємниці. Злитися з життям можна лише у великому смиренні й спогляданні.

– А навіщо споглядати життя, – здивовано запитав Струмок, – коли навколо так добре. Я веселюся й радію з усього, що бачу. Мені добре, і я розкошую та тішуся. І всім навколо радісно. Всім добре.

– Ти надто дурний і молодий, щоб зрозуміти це. У тобі надто багато поверхневого, і ти ніколи не зможеш злитися з одним великим початком, тайною сущого.

Камінь далі лежав і думав, а струмочок біг, сміючись та граючись, усе далі й далі, поки не злився з одним великим озером.

Царство Небесне силою здобувається, і хто докладає зусилля, здобуває його. (Євангеліє від Матфея 11:12)