Притчі 
Стосунки зі свекрухою – це завжди непросто. Не тому, що вона лиха чи негарна, ні, звичайно! Бо ж хіба могла погана жінка виховати такого хорошого чоловіка, якого ви покохали. Просто тому, що вона доросла, досвідчена, єдина господиня у своєму будинку, точно знає, що потрібно членам родини, та й узагалі все знає. Не переймайтеся, ви в її віці будете такою самою. І вважатимете, що ваш син досі любить смажену картоплю та засмажену свинину, хоча він давно перейшов на більш здорову їжу, а такі страви їсть лише в мами, щоби не засмучувати її. Хай там як, а свекруха – мати вашого коханого, вона може мати безліч вад, але вам ліпше бути з нею в гарних стосунках.
Усе це Люсі давно було відомо. Мозок усе розумів, та душа не приймала. Не можна сказати, що були якісь негаразди, проте не дуже Людмила любила їздити в гості до батьків чоловіка Івана.
До сьогодні. Суботнього ранку, готуючи сніданок, вона вирішила спробувати поліпшити стосунки, виправити передусім своє ставлення, відкрити своє серце. Якщо ще точніше, то це рішення вона прийняла з місяць тому й за цей час вишила набір серветок для свекрушечки – з калиною та вплетеними в гроно ініціалами ВО (Віра Остапівна). Вийшло дуже гарно, і коханий запевнив, що матуся дійсно цінує речі, вироблені вручну. Отже, смажачи оладки, Люся налаштовувала себе віддавати тепло, добро, щирі усмішки, спокійно реагувати на різні ситуації та сприймати людей такими, якими вони є.
Можливо, саме через цю легкість та душевний спокій невістки субота видалася напрочуд гарною: легка дорога, чоловік – у доброму гуморі, квіти та серветки в подарунок хазяйці, затишна сімейна вечеря.
Хоч як дивно, вечір провели невимушено та весело за грою «Монополія». Виграли свекор Олег Онуфрійович та Іван. Це (здається, невипадково!) підтвердило життєву ситуацію, бо саме вони й були добувачами, годувальниками, головною рушійною силою родини. Віра Остапівна, як і в житті, у грі проявила себе щедрою, занадто доброю, за безцінь готовою віддати все своє рідним, не переймаючись програшем. Приємним сюрпризом для Люсі було відкриття нових, досі не бачених рис Івана: ділового хисту, швидкого фінансового прогнозування, деякої хитрості і здатності до взаємовигідних компромісів. Вона навіть поміркувала, що треба частіше в різні ігри бавитися – такий собі спосіб розкривати в чоловікові нові грані та знову й знову закохуватися в нього.
Спати розійшлися після опівночі.
Зранку Люся прокинулася рано, вона завжди чутливо й недовго спала в гостях. На відміну від чоловіка, який начебто впадав у дитинство в будинку батьків і поводився не краще від дванадцятирічного хлоп’яти.
Ще не було восьмої, а Віра Остапівна вже повернулася з ринку та почала готувати сніданок. Планувалися вареники. Свекруха робила їх найчастіше з ягодами та на пару. Вони виходили великими, дуже пухкими і м’якими. Та що казати, вареники в неї були найліпші у світі. У Люсі ніколи такі не виходили, хоч коханий завжди нахвалював її стряпанину.
– Ваші вареники – найсмачніші від усіх, які я куштувала в житті! – зізналася невістка. Звісно, могло здатися, що вона лестить, але Віра Остапівна була мудрою жінкою й відрізняла брехню від щирості.
– То давай я тебе навчу, – усміхнулася господиня, – це не складно. Українські чоловіки завжди вареники любитимуть, це відома страва, мабуть, ще з трипільських часів. І прислів’їв є багато про вареники. Знаєш хоч одне?
– Ні, – засоромилася Люся.
– Вареники – Божі хваленики: всяке хвалить, та не всяке варить… Рахувати сир та масло, то й вареників не їсти.
Люся всміхнулася.
– Не соромся історії та традицій, доню, – вела далі ґаздиня, – разом із рецептами своїй доньці переказуватимеш.
– Та ще ж немає дочки.
– Обов’язково буде! І роки пролетять – не встигнеш озирнутися… Тож підходь швидше, бо вже пора начиняти.
Вони хутенько взялися в чотири руки нарізати тісто на шайбочки, розкачувати, начиняти. На кожне кружальце поміщалося сім-вісім вишеньок та кавова ложка цукру. Люся дуже красиво заліплювала, немов мереживо плела. Як був готовий окріп, перший десяток вареників розмістився на спеціальній сітці. Засікли п’ять хвилин та почали готувати наступну порцію.
– Секрет м’якого тіста в тому, що роблю його на сироватці та замішую лишень, аби схопилося та не липнуло до рук, не більше! – ділилася секретами жінка. – Завжди роблю ту саму кількість, навіть знаю, скільки вийде вареників. А як готові – складаю тільки на рушник, жодних каструль чи мисок. Так вони не злипаються і зберігаються довше смачними та свіжими.
Точнісінько за п’ять хвилин Люся швиденько знімала готові вареники, а Віра Остапівна накладала щойно наліплені.
Жінки розмовляли, готували, сміялися й навіть ділилися секретами. Спілкування було дивовижно невимушене та приємне, як у давніх подружок чи рідних душами людей.
Прокинулися та прийшли на кухню чоловіки, їм не давали спати аромати та переливчастий сміх, що лунав по всій хаті. І час сніданку підійшов. Вареники вийшли ще смачнішими, ніж завжди, немов увібрали в себе подвійну порцію любові, турботи та затишку.
Після прибирання ходили всією родиною до осіннього золотого парку, на берег річки, трималися за руки й розмовляли про таке звичне, життєве. Могло здатися, що ці четверо так завжди й живуть: дружно, легко, душа в душу. А власне, чому це тільки могло здатися?
Увечері Іван із дружиною від’їжджали додому. На прощання Люся обійняла свекруху так тепло, ніби хотіла зігріти на довгі дні потому.
Звичайно, вареників наробили багато, і вони залишилися. Віра Остапівна запакувала їх молодим як гостинець. Тож тиждень розпочався як ніколи гарно, адже ранок понеділка був зігрітий особливим добрим настроєм та батьківською турботою.
Рецепт: Вареники на пару
Інгредієнти:
Тісто:
- борошно – 1,5 кілограма;
- сироватка – 0,5 літра;
- сода – 0,5 чайної ложки;
- сіль – 0,5 чайної ложки.
Начинка:
- вишня – 300 грамів + цукор;
- або сир – 300 грамів + 1 яйце + 60-80 грамів цукру.
Насипати на стіл борошно гіркою, утворити заглиблення, влити сироватку, додати (на борошно) соду, сіль. Перемішати. Частина борошна виявляється зайвою, її прибрати. Вимішувати тісто недовго, щоби було пухке, але до рук не липнуло.
Розкачати шар тіста, вичавити склянкою кругляки, сформувати вареники. Варити на пару рівно п’ять хвилин. Зняти, перекласти на рушник чи таріль в один шар. Подавати зі сметаною, медом, варенням.
Найкраще смакує, якщо вареники готувалися всією родиною.
