Притчі 
Ви знаєте, що таке осіння апатія? Аліна теж раніше не знала. Але цього ранку було таке сіре гнітюче небо, так важко й погано на душі, що вона наважилася надіслати шефу смс і збрехати, що погано почувається й день проведе вдома. Аліна була чесною та сумлінною робітницею, тому в шефа й думки не виникло не повірити дівчині. Та й чому це вона збрехала? Вона дійсно вельми погано почувалася. Температури не було, кашлю та нежиті теж. Однак це хіба всі ознаки хвороби? А як же потьмянілі очі, похнюплений ніс, нестача радості та жаги до життя, почуття тотальної безнадії й розчарування в гармонійній побудові світу, а ще – бажання тільки спати й нікого не бачити?
Сумління почало щось варнякати про «обов’язки», «відповідальність», «доросле життя», «хіба так можна?». Але швиденько замовкло під нестримним натиском здорового егоїзму та рішення залишитися вдома.
«Раз так сталося, спробую хоч раз у житті провести день так, як мені хочеться, без усіляких «треба», «мушу», «устигнути все!». Аліна вимкнула звук мобільника та повернулася на другий бік досипати.
За три години чарівним чином змінився не лише настрій дівчини, а навіть погода: білі важкі хмари розійшлися, за віконечком запанувала життєствердна небесна блакить, засяяло далеке сонце, хоч уже й холодне, але таке рідне, таке яскраве та радісне!
Аліна заварила каву, зробила бутерброд і знову шмигнула під ковдру. Під сніданок захотілося мультфільму. Швиденько знайшла одну добірку та запустила, починаючи з Петрика П’яточкіна.
Настрій начебто покращувався, але думка «Може, з обіду піти на роботу…» викликала огидне почуття відрази до людей, колег конкретно й людства загалом.
Чуйна, добра Аліна, якій такі почуття були майже незнайомі, украй збентежилася. «Це не є нормально, у цьому треба розібратися. Якщо я зрозумію природу таких емоцій, простіше буде з ними впоратися».
І дівчина поринула у Всесвітнє павутиння шукати відповіді. Виринувши через годину, зрозуміла, що в голову інформації напхала багато, але дієвого рецепта «що робити?» так і не знайшла. Дівчина перечитала декілька статей та нарисів про природу виникнення апатії, як це призводить до депресії, які лікарі можуть допомогти, чому не можна доводити себе до такого стану, як осінньо-зимова пора впливає на емоційних і неврівноважених жінок. Але «що робити?» було таким куцим. У найкращому випадку – один останній абзац на дослідження в п’ять сторінок або й зовсім нічого… Аліна вкрай зневірилася знайти чого повчитися в чужих людей. Вирішила довіритися собі. Увімкнула музичний супровід, заплющила очі та почала мріяти. Чого їй саме зараз хочеться? Такого, що напевно б підняло настрій?
Перше. Побути біля моря.
Друге. Поспілкуватися з кимсь дуже приємним або рідним.
Третє. З’їсти дуже смачного «шоколадного шоколаду».
«Якщо це не допоможе, мріятимемо далі!» – Аліна рішуче піднялася та пішла до ванної кімнати. Із собою вона прихопила ноутбук. За півгодини ванна із сіллю, яка містила морські водорості, та шум океану (пусте, що з динаміків комп’ютера) дійсно принесли полегшення.
Другий пункт рятівної програми – спілкування. Найбільше Аліна хотіла зараз почути старшу сестру Інну, яка з дитинства була наче паличка-виручалочка: дзвінка, яскрава, впевнена, розумна, смілива; завжди вміла знайти найбільш влучні та дієві слова підтримки, заохотити до наступного кроку. Різниця з Монреалем у часі – мінус сім годин. Аби мати доволі часу потеревенити, треба зателефонувати після другої, коли в Канаді люди саме приходять із роботи та займаються домашніми чи особистими справами. Аби не відволікти сестру чи не проґавити її вільний вечір, найкраще було попередити заздалегідь. Аліна написала в скайп: «Іннусю, привіт! Дуже скучила… І хочу поскиглити. Можна подзвонити ввечері? Наприклад, десь о дев’ятій за твоїм часом?» Сестра відповіла миттєво: «Ок!» – що означало: «Привіт, дорогенька! Так, звичайно, буду рада тебе почути, ввечері я маю вільний час, але зараз дуже зайнята, пробач. Побачимось! Тобто – почуємось», чи приблизно так.
От і добре. А поки можна розібратися з третім пунктом плану дня – смаколиком. Тобто придумати, приготувати й з’їсти. Усім дівчатам – а особливо з апетитними формами, які на свою (біду? радість?) голову мала Аліна – зрозуміло, що все солодке, борошняне та шоколадне дуже шкодить фігурі. Але сьогодні ці правила просто перестали бути актуальними. Щоби сумління відчепилося від дівчини, вона згадала вичитані колись премудрості. Наприклад, пораду славетного естета Оскара Уайльда: «При великих неприємностях я відмовляю собі в усьому, окрім їжі та напоїв», чи просту життєву мудрість австрійців: «Відмовтеся від солоденького на чотирнадцять днів, і ви гарантовано втратите два тижні повноцінного життя».
Вираз «шоколадний шоколад» з’явився декілька років тому, коли Аліна вперше скуштувала тістечко «Брауні» в столичній кав’ярні, і так воно полонило душу дівчини, що тепер у разі бажання будь-якого смачного десерту вона думала про «шоколадний шоколад», себто щось таке екстремально шоколадне, від якого розтане навіть сніг узимку, не лише якийсь поганий настрій.
Дівчина навіть не захотіла шукати рецепти в «павутинні», що означало знову загубитися на годину чи дві. Вирішила покластися на кулінарну інтуїцію.
Для початку просто зварила порцію домашнього шоколаду. Еге ж! Вона його знала напам’ять ще зі школи. Спочатку, звичайно, це був рецепт глазурі до модного в той час торту «Замкові руїни», потім він став фірмовим рецептом поливки для будь-якого торту в Аліниній родині. А згодом і зовсім перетворився на окрему страву, якою вона пригощала подружок і яка виручала її в будь-яких випадках, коли її особисте життя стрімко наближалося до чергового, майже неминучого відкосу.
Спробувала ложечку, ще одну. Отямилася, коли вже вишкрібала залишки зі стінок кухлика. «Смакота! Але хочеться чогось пухкенького. А якщо на цій основі винайти свій рецепт?» Ця думка здалася Аліні блискучою. Готувала вона часто, із задоволенням, використовувала в рецептах какао-порошок, та їй завжди бракувало насиченого, справжнього, достатньо шоколадного смаку в таких стравах. Нарешті, є гарна ідея – за основу взяти сам шоколад, а не просто какао-порошок. «Це ж так просто! Чому я раніше до цього не дійшла?!»
Зварила ще порцію. Остудила. Навмання додала яєць, цукру, іще какао-порошку («щастя забагато не буває!»), розмішала. Зазирнула в морозильник. Ага! Молоко й масло приєдналися до темної, наче безодня, і солодкої, ніби мрії, суміші. Останні штрихи: трохи солі, щоби підкреслити смак, соди, аби пиріг піднявся, та борошна, куди ж без нього. В останню мить погляд упав на керамічні баночки з різноманітними спеціями. Кунжут! От що наповнить сенсом та придасть довершеності смаку страви. Тепер точно все.
Коли по кухні розплилися п’янкі нестерпно-шоколадні пахощі, Аліна вже була впевнена, що в неї все вийшло саме так, як малювалося в уяві. Кекс був темно-коричневий та смачний, мов спокуса.
Сигнал скайпу, який сповістив про те, що телефонує сестра, застав Аліну зненацька. Вона майже забула про свій намір поговорити з Інною. Після теплих привітань сестра запитала:
– Що в тебе сталося? Ти мені майже ніколи не пишеш у робочий час.
– Пожалітися хотіла. Ранок не склався. А на додачу – осіння депресія, нестача гарних новин та й узагалі… – махнула рукою Аліна.
– Ну, то починай, – усміхнулася Інна, умощуючись зручніше у великому кріслі.
– Ти знаєш… Насправді, уже якось минулося. Навіть не знаю, чого я тебе потурбувала… Ліпше розповім тобі дивовижний рецепт неймовірно смачного кексу!
Рецепт: Кекс «Шоколадний»
Інгредієнти:
- цукор – 150 грамів;
- молоко – 100 мілілітрів;
- какао-порошок – 3 столові ложки;
- шоколад – 2 плитки (можна зварити самостійно: 6 столових ложок цукру змішати з 2 столовими ложками какао-порошку, розвести 4 столовими ложками жирних вершків, ретельно помішуючи, закип’ятити, проварити 1-2 хвилинки);
- масло – 150 грамів;
- яйце – 4 штуки;
- борошно – 200 грамів;
- сіль – дрібка;
- сода – 0,5 чайної ложки, згасити оцтом;
- подрібнені волоські горіхи або кунжут – за смаком (2 столові ложки).
Розтопити шоколад на водяній бані, додати молоко, цукор, какао, ретельно перемішати до однорідної маси, вкинути масло. Окремо змішати яйця, борошно, сіль, соду, горіхи. З’єднати обидві суміші, гарно розбовтати, вилити в змащену олією форму. Випікати близько години за температури сто вісімдесят градусів.
Найкраще смакує з кавою, яку ліпше пити, сидячи у великому кріслі під картатим пледом. Затишно, тепло… Поряд на вікні – кішка… А за вікном тихо дощить…
