Притчі Коли відвідувач оголосив, що залишає монастир, бо вже не витримує Майстрових речей, старший учень поставився до цього із співчуттям:
– Я розумію, як-то воно тобі зараз, – сказав він. – Сам роками уникав цього чоловіка, бо його слова – наче ті клітки, в яких лютих звірів доставляли із джунглів прямісінько в мій доглянутий охайний садочок. У той час мене більше тягнуло спілкуватися з проповідниками, чиї слова лагідно переправляють гладенькі білі кістки з одного кладовища на інше.
***
Коли учень заявив, що хоче стати проповідником, Майстер і слухати не захотів. Тільки сказав:
– Почекай, ти не готовий.
Пройшов рік, потім два, потім п’ять і десять, а Майстер все ще не знімав своєї заборони.
Одного дня учень спитав:
– Невже я не можу приносити хоч якусь користь, навіть якщо й не готовий?
Майстер відповів:
– Яка користь із мисливця, який починає стріляти до того, як зарядить кулю у свою рушницю?
