Притчі Жив собі селянин, який вважав, що було би набагато ліпше, якби він міг впливати на погоду.
– Зерно буде швидше достигати, – думав він, – і в колосках буде більше зерна.
Бог почув його думки і сказав:
– Коли гадаєш, що знаєш ліпше, яка і коли потрібна погода, то керуй нею цього літа.
Селянин дуже зрадів. Відразу ж побажав сонячної погоди.
Коли земля підсохла, побажав, щоби вночі випав дощ. Зерно росло, як ніколи. Всі не могли натішитися, а селянин думав: “Чудово, цього року все добре – і погода, і врожай. Такого колосся я ще на віку своєму на бачив”.
Восени, коли поле пожовкло, селянин поїхав збирати врожай. Але як же засмутився він, коли колоски виявилися порожніми! І зібрав саму солому.
Знову почав селянин Богу скаржитися, що врожай ні на що не годиться.
– Ти ж замовляв погоду за власним бажанням, – відповів Творець.
– Я посилав по черзі то дощ, то сонце, – пояснив селянин. – Я зробив усе, як треба. Ніяк не можу зрозуміти, чому колосся порожнє?
– А про вітер ти ж забув! Тому й нічого не вийшло. Вітер потрібен, щоб переносити пилок з одного колоска на інший. Без цього врожаю не буде.
Селянину стало соромно, і він подумав:
– Нехай краще Господь керує погодою. Ми тільки все переплутаємо в природі своєю “мудрістю”.
Які величні діла Твої, Господи! Все премудро створив Ти; повна земля творіння Твого. (Псалом 103:24)
