Притчі Винесли килим на вулицю – вибивати.
Бив-бив хазяїн його з боків. Цілих півдня вибивав. Хоча можна було і за годину всю роботу зробити.
Але то один сусід повз нього пройде, то другий. А він дуже любив з кимсь побазікати і засудити когось, при цьому з усіма сварячись і лихословлячи…
Ще, як знав килим, його хазяїн був дуже гордий і жадібний. Тобто гріхів – як пилу!
Але руки в нього, потрібно визнати, були золоті. Будь-яку справу на совість робив. І килим вибив так, що жодної порошинки не залишилося!
Приніс він його додому, розстелив на підлозі.
Добре, легко стало килиму.
Тільки от хазяїна раптом стало шкода.
Подивився він на нього і подумав: “А коли його самого вибивати почнуть?…”
Не судіть, щоб і вас не судили; бо яким судом судите, таким судитимуть і вас, і якою мірою міряєте, такою відміряється й вам. І чому ж ти бачиш скалку в оці брата твого, а колоди, що є в оці твоєму, не відчуваєш? Або, як скажеш братові твоєму: дай я витягну скалку з ока твого, коли колода в оці твоїм? Лицеміре, вийми спершу колоду з ока твого, і тоді побачиш, як вийняти скалку з ока брата твого. (Євангеліє від Матфея 7:1-5).