Життя – це все, що ми маємо – частина 2

Тактика качки

Троє старанних і допитливих юнаків урешті успішно завершили навчання, здобувши високі наукові ступені. На прощання постановили, що об’їдуть увесь світ, а через рік зустрінуться, і кожен привезе найціннішу річ, яку тільки зможе віднайти.

Перший із них точно знав, що шукати. Він подався за найбільшим і найгарнішим коштовним каменем у світі. Не зупинили його ні моря, ні пустелі, підкорив найвищі гірські вершини й таки здобув те, про що мріяв, – найпрекраснішу коштовність, яка лиш могла бути під сонцем. Приїхав додому, очікуючи на своїх друзів.

Невдовзі прибув із мандрів і другий юнак, тримаючи за руку найгарнішу дівчину.

– Запевняю тебе, що немає нічого ціннішого за кохання двох людей, – сказав товаришеві. Вирішили зачекати третього.

Багато років пройшло, перш ніж той повернувся.

Третій вирушив на пошуки Бога. Побував у різних містах світу, розпитував у найвідоміших людей, відмовившись від усього, з головою поринув у книги, але Бога не знайшов.

Одного дня, виснажений самотньою довготривалою мандрівкою, він упав у траву на березі озера. Аж раптом його увагу привернула дика качка, що занепокоєно шукала своїх каченят. Каченят було багато, усі напрочуд рухливі. Увесь день, аж до заходу сонця качка розшукувала їх, не втомно плаваючи в густих очеретах, аж поки останнє пискливе маля не повернулося під її крило.

Тоді чоловік усміхнувся і почав збиратися на Батьківщину.

Коли друзі зустріли його, перший одразу ж показав свій дорогоцінний камінь, другий – дівчину, яка на той час вже стала його дружиною. Тоді нетерпляче запитали товариша:

– Чи знайшов ти щось цінне? Мабуть, це щось надзвичайне, адже ти так довго шукав. З твоєї усмішки бачимо, що ти теж повернувся не з порожніми руками.

– Я шукав Бога, – відповів третій товариш.

– І знайшов Його? – запитали здивовано друзі.

– Зрозумів, що це Він шукав мене.

Ти не мусиш щось робити. Дозволь лише знайти себе. Бог тебе шукає.

1-ferrero_11s 

Книжка

Первісток однієї багатої сім’ї приїхав додому в переддень отримання диплому. В їхній родині й серед знайомих було заведено вручати випускникові вищого навчального закладу подарунок.

Батько разом із сином відвідали найвідоміші автомобільні салони міста, і врешті знайшли найкращий автомобіль.

Юнак був певен, що в день, коли отримає диплом, перед його будинком стоятиме новеньке блискуче авто з повним баком пального.

Яким же було його здивування, коли в той довгоочікуваний день назустріч синові вийшов усміхнений батько із… книжкою в руці. Це було Святе Письмо.

Хлопець із люттю відкинув книгу, і з того дня й слова не промовив до батька. За кілька місяців знайшов роботу у віддаленому місці.

Додому привела його лише вістка про батькову смерть.

Уночі, напередодні похорону, переглядаючи нотатки на письмовому столі батька, знайшов Святе Письмо – останній батьків дарунок.

Зворушений юнак розгорнув книгу, обережно здуваючи з неї пилюку. Між сторінками знайшов чек, датований днем отримання диплому. Зазначена сума точно відповідала вартості вибраного колись автомобіля.

Немає користі від непрочитаної книги, що лежить на полиці, припавши порохом, але серед її сторінок можна знайти те, чого давно прагнемо.

Woman sits in a sofa and read the Bible

Скарб

Якось чоловік, що орендував і обробляв земельну ділянку, вирішив орати глибше й випадково знайшов скарб. Були там золоті монети й інші цінності. У поспіху закопав усе назад, і одразу ж звернувся до власника з проханням продати йому ділянку.

Власник, помітивши його гарячкову схвильованість, погодився, але зажадав дуже високої плати. Що зібрати потрібні гроші, селянин знайшов іншу працю, згодом іще іншу.

Почав заробляти й інвестувати зароблені гроші, організував ринок, розширив торгівлю поза межами держави.

Минув час. Той чоловік став відомим інвестором, добрим керівником, займався торгівельним операціями, подорожував.

І вже не думав про скарб, що його заховав у землі.

Ділова людина, яка завжди поспішає, голосно зупиняє таксі й, заскакуючи в салон, знервовано каже: “Газуй!”

Таксі рушає і на повній швидкості мчить уперед.

За хвилину пасажира охоплює сумнів: “Хіба я казав, куди маємо їхати?”

Водій спокійно відповідає: “Ні, але я їду так швидко, як тільки можу”.

Можна так само жити – без цілі.

1-ferrero_13

Рецепт

Дівчинка подала своїй учительці листочок зі своїм особистим “рецептом для життя”. Написала: “Потрібно чотири обійми на день, щоб прожити. Потрібно вісім обіймів на день, щоб якось іти вперед. Потрібно дванадцять обіймів на день, щоб рости”.

У сім’ї був старий чорний кіт, який у повечірню пору поводився досить дивно. Не хотів ані їсти, ані гуляти, не хотів узагалі нічого робити. Сидів посоловілий на землі, чекаючи, поки всі розсядуться. Далі заскакуючи комусь на коліна, і опинявся в чиїхось обіймах. Коли вже зайняв омріяне місце, починав, демонструючи котячу грацію, витягати спинку, перш аніж рука починала пестити його. Вигинався, щоб зручніше вмоститись, випростовував лапки. Щоразу ластився, голосно муркочучи. Дивився на всіх люблячими й повними довіри очима.

Тоді діти казали: “Атилла хоче пестощів”.

Батько, спостерігаючи за цим ритуалом, мав таке пояснення: “В нашій сім’ї не тільки кіт цього потребує, а навіть я й моя дружина. Адже прагнення ласки не залежить від віку. Це яскраво проявляється в дітей. Вони потребують, щоб їх брали на руки, обіймали, пригортали до себе, турботливо вкладали до сну, не тому, що їм тривожно чи чогось не вистачає. А просто тому, що це діти”.

Є багато речей, якими я прагну обдарувати всіх дітей на світі. Коли б я мав право обрати лише одну річ, то хотів би, щоб кожну дитину щодня було кому обняти.

1-ferrero_14

Вартість

– Прошу, не стійте тут і не витрачайте на мене свого дорогоцінного часу. Нічого доброго в мені немає. Я огидна для всіх і для себе самої!

Зустрівши священика, який запрошував її на зустріч групи молоді, дівчина давала волю своєму роздратуванню. Зі злістю й гіркотою вона викидала із себе все те, що їй самій у собі не подобалось: “Я дуже приземлена, зверхня й нецікава, у мене нестерпний характер, зі всіма конфліктую. Ніхто насправді не бажає зі мною зближуватися, заздрю своїм подругам, у сім’ї теж усіх дратую. І що мені робити на білому світі!”

Священик поглянув на неї, і після хвилинної мовчанки сказав: “Чи знаєш, люба, що в тебе прекрасні зелені очі?” Дівчина оторопіла від несподіванки й замовкла.

Це був перший крок.

Одна жінка мала дуже негарне, як сама вважала, покривало на ліжко. Купила його в магазині вживаних речей, всього за 20 гривень, бо була на той час у важкій фінансовій скруті. Кожного дня, застеляючи ліжко, з великим невдоволенням розправляла покривало.

Так тривало до часу, поки одного дня, випадково гортаючи каталог продажу товарів поштою, побачила таке саме покривало, його пропонував відомий стиліст, майстер інтер’єрів. Коштувало воно 1200 гривень. Відколи дізналась справжню ціну покривала, змінила своє ставлення до цієї речі.

* * *

Якої б поганої думки не був ти про себе, у Божих очах маєш найбільшу цінність.

Є люди, які не знають, наскільки важливо те, що вони існують.

Є люди, які не знають, як багато для інших важить сама їхня поява у чийомусь житті.

Є люди, які не знають, скільки радості дарує іншим їхня привітна усмішка.

Є люди, які не знають, яким добром для інших є їхня близькість.

Є люди, які не знають, наскільки б біднішими інші почувались без них.

Є люди, які не знають, що вони – дарунок небес.

Але могли б знати, якби ми їм про це розповіли.

1-ferrero_15a 

Самітне життя

Син самотньої матері народився в низинній місцині. Зростав в іншому поселенні, де працював столяром, аж до тридцятого року життя. Наступних три роки ходив по землі, навчаючи.

Не написав жодної книжки.

Ніколи не обіймав громадської посади.

Не мав власної родини чи дому.

Не закінчував університету.

Не віддалявся далі, як на тридцять кілометрів від місця свого народження.

Ніколи не досягав того, що можна назвати успіхом.

Не мав жодних рекомендаційних листів, лише себе самого.

Йому виповнилось тридцять три роки, коли суспільство збунтувалось проти Нього. Його друзі втекли. Сам же був проданий ворогам і засуджений неправедним судом. Його прибили до хреста між двома злочинцями. Коли помирав, виконавці вироку грали в кості на Його одежу, єдину власність, якою володів на землі. Коли помер, поклали Його до гробу, який Йому з милості уділив товариш.

Третього дня ця могила була порожня.

Минуло двадцять віків, і оце сьогодні Він є центром світової історії.

Ніщо так не змінило людського життя на землі: ані військові походи, ані маневри флотів, ані парламентські наради, ані короновані особи, мислителі чи науковці разом узяті – як це одне самотнє існування.

У часи антирелігійної пропаганди в СРСР на одній із зустрічей народний комісар блискуче представив остаточну перемогу науки. Відбувались перші космічні польоти. Втішався велетенською славою космонавт Гагарін. Повернувшись на землю, він підтвердив, що бачив прекрасне чисте небо, а от Бога ніде не бачив. Комісар на завершення свого виступу зробив висновок про остаточну поразку релігії. Люди в залі загомоніли. Зустріч закінчувалась.

– Чи є якісь запитання ?

Із глибини залу один старенький, який уважно слухав доповідача, сказав тихенько:

– Christos anesti – Христос воскрес.

Його сусід повторив трохи голосніше:

– Христос воскрес!

Інший встав і ще голосніше промовив ці слова, потім ще хтось і ще хтось. Врешті їх підтримав зал:

– Христос воскрес!

Знітившись, переможений комісар вийшов.

Незалежно від усіх доктрин і дискусій, існує незаперечний факт.

Щоб його описати, досить однієї короткої фрази: “Христос воскрес!” У цьому все християнство. Один факт, і жодним чином не можемо його заперечити.

Філософи можуть оминути його мовчанкою. Але немає інших слів, які були б здатні сколихнути людство: Христос воскрес!

 1-ferrero_16

У теорії

Юнак заявив із погордою вчителеві:

– Врешті я досягнув досконалості. Тепер абсолютно впевнений у власних силах. Сам собі господар. Легко втримую в сварках нерви, запанував над почуттям помсти, усунув із серця свого всіляку хтивість, слава більше не турбує мене, прагнення влади й грошей, навіть найменші сексуальні бажання ніколи не навідують мене, отож…

Учитель обірвав юнака на півслові:

– Шкода! Декілька днів тому одна прегарна дівчина натякнула мені, що коли б трапилась така нагода, охоче б прослизнула у твоє ліжко…

Юнак зробив крок вперед: “Он як? Хто б це міг бути? Я знаю її?”

Один багатий юнак якось звернувся до доброчесного настоятеля монастиря і попросив дозволу залишитись у його згромадженні.

Настоятель попросив дещо більше розповісти про те, як той живе, які має звички, – кандидат у монахи з погордою підвів голову:

– Завжди одягаю білу одежу, п’ю лише воду, узимку роздягнений качаюсь у снігу. Щоб краще умертвити тіло, повбивав гострі цвяхи у своє взуття й наказую своєму слузі, щоб відміряв мені щоденно сорок ударів батогом…

Саме в цей час під’їхав важкий віз, який із натугою тягнув білий кінь. Візник випряг коня, напоїв із поїлки, кінь із насолодою, щоб зняти втому після важкого дня, повалявся в снігу.

– Бачиш, – мовив настоятель, – це створіння теж біле, п’є лише воду, валяється в снігу, цвяхи впиваються йому в ноги, отримує, напевно, більше аніж сорок батогів. Одначе, є лише конем…

1-ferrero_17 

Один з багатьох днів

– Поглянь, мамо! – вигукнула семирічна Марта.

– Зараз, зараз! – автоматично вимовила знервована жінка за кермом, тримаючи в голові купу справ, що іще очікували на неї вдома.

Потім була вечеря, перегляд телепрограм, купання, телефонні розмови, аж прийшов час коли треба було вкладатись спати.

– Марто, вже час іти в ліжечко!

Дівчинка побігла східцями вгору. Мама вже падала від утоми, та цілуючи її, усе ж знайшла в собі сили, щоб помолитися з донечкою.

Поправила ковдру.

– Мамусю, забула дати тобі одну річ!

– Даси вранці, – відповіла мама.

Дівчинка невдоволено насупилась.

– Але ж вранці в тебе знову не буде часу! – запротестувала.

– Знайду час, не хвилюйся, – відказала мати, обережно обороняючись.

– Добраніч! – додала й рішуче зачинила двері.

Та все ж не змогла забути сумних очей дитини. Тихесенько повернулась у кімнату до дівчинки. У маленькій дитячій ручці помітила затиснені клаптики паперу. Наблизилась й обережно розтулила долоньку. Дівчинка подерла на дрібненькі шматки велике червоне серце із написаним на ньому віршем, що мав назву: “Чому я люблю свою маму”. Жінка старанно зібрала всі клаптики й, наче з дитячої складанки, спробувала скласти пошматований листок паперу. Врешті змогла прочитати, що написала Марта:

“Чому я люблю свою маму”

Навіть як багато працюєш

І мусиш вирішити тисячу справ,

Завжди знаходиш час

Побавитись зі мною.

Люблю тебе, мамо, бо я –

Найважливіша частина Твого дня!

Ці слова глибоко зворушили жінку. За десять хвилин вона знову зайшла в кімнату дівчинки, тримаючи срібну тацю з двома чашками шоколаду і двома шматками торта. Лагідно погладила пухкеньку щічку Марти.

– Що трапилось? – запитала дівчинка, здивована нічними відвідинами.

– Це для тебе, бо ти – найважливіша частина мого дня!

Дівчинка усміхнулась і, трохи надпивши з горнятка, знову заснула.

А хто є найважливішою частиною твого дня?

1-ferrero_18

Таємниця

Щасливе подружжя в колі дітей та онуків святкувало своє золоте весілля. Хтось із гостей попросив чоловіка поділитися рецептом такого довгого й щасливого подружнього життя … Старий пан примружив на хвилинку повіки, потім, наче виловлюючи з пам’яті далекі спогади, почав розповідати:

– Люція, – моя дружина, була єдиною дівчиною, з якою я мав побачення. Я зростав у сирітському будинку і з дитинства мусив тяжко працювати, щоб здобути найнеобхідніше. Ніколи не мав часу на зустрічі з дівчатами. Люція полонила мене одразу. Поки збагнув, що власне відбувається, уже попросив її стати моєю дружиною.

Ми обоє були такими молодими… У день весілля, після того, як ми повінчались у церкві, батько Люції відвів мене вбік і вклав у руки пакуночок. Сказав: “Завдяки цьому подаруночкові твоє подружнє життя буде щасливе, й нічого більше для того не будеш потребувати”.

Зацікавлений і збентежений, я ледве впорався з папером і стрічкою. У коробці лежав великий золотий годинник. Обережно витягнув його. Коли уважно почав оглядати, зауважив текст, вигравіруваний на золотому диску. Була це дуже розумна порада. З того часу бачив її щоразу, як відкривав годинника, щоб дізнатись, котра година.

Старий пан посміхнувся, і показав свого годинника. На дискові виднілося дещо стерті від часу слова, в яких була захована таємниця щасливого подружжя. Ось ці слова: “Скажи щось приємне Люції”.

Скажи щось приємне людині, котру кохаєш. Зроби це саме зараз.

cute mother and kid boy playing together indoor 

Плани

Обіпершись на поруччя комфортабельного лайнера, ніжно обійнявшись, стоїть пара закоханих. Вони тільки-но побрались, і саме відбувають у свою шлюбну подорож. Ніжна любов переповнює їх. Ведуть мову про своє прекрасне сьогодення, а також і про майбутнє, яке їхня уява малює рожевими барвами.

Юнак мріє вголос: “Моя праця обіцяє гарні перспективи. Не за горами той час, коли ми зможемо переселитись у великий просторий будинок. За вісім чи десять років я вже зможу відкрити власну справу. Побачиш, будемо щасливі”.

Молода дружина підхоплює: “Так, наші діти зможуть навчатись у престижних школах й спокійно зростати”.

Молоді цілуються й покидають палубу. На рятувальному колі, прикріпленому до поруччя, видніє назва корабля – “Титанік”.

Журналіст і телекоментатор Джон Ченсело готувався йти на пенсію. Планував, як житиме на заслуженому відпочинку, і саме тоді в нього діагностували рак шлунку. Разом із хворобою прийшли десятки запитань: “Курив, пив, робив щось, чого не повинен був робити? Не дбав за своє здоров’я? Чи випадки захворювання на рак були в родині? Чому саме я?”

Хвороба нагадує нам, що насправді ми на дуже короткому ланцюзі. Десь прочитав: “Хочете, щоб Бог посміявся? Розкажіть Йому про свої плани”.

1-ferrero_20

Наступна

Життя - це все, що ми маємо - частина 3

Турбота Лікар заклопотано схилив голову. Стан його пацієнта не покращувався. Уже десять днів лікування не ... Читати далі

Попередня

Життя - це все, що ми маємо - частина 1

Тире Каменяр відірвав долото від надгробка й промовив: "Я закінчив". Чоловік оглянув камінь: фотографія батька ... Читати далі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *