Притчі Колись жила людина, яка всім і завжди казала правду. Побачить довгоносого і кричить:
– У тебе довгий потворний ніс!
Побачить сліпого і кричить:
– Та ти, братику, сліпий, як кріт!
Побачить жінку з важкою поклажею і кричить:
– Ех, важка твоя ноша! Був би в тебе чоловік, він допоміг би. Та от тільки знаю я, що немає в тебе чоловіка.
Але ніхто ніколи їй не відповідав. Ніхто чомусь не хотів з нею розмовляти.
Недарма кажуть: якщо не знаєш, що з правдою робити, краще іноді промовчати, та в любові з усіма жити.
Язик мудрих сповіщає добрі знання, а вуста нерозумних вивергають дурість. (Притчі Соломонові 15:2)
