Юнак і Старець розмовляли про життя. У відповідь на питання відвідувача про його здоров’я, Старець розповів про свою старість: про хвороби, про старечу неміч і про занепад тілесних сил.
– Так, отче, мені здається, що дуже сумно бути старим! – пошкодував його юнак. І почав розповідати про свої труднощі: про те, що йому нелегко утримувати себе від поганих вчинків, про розчарування і крах своїх надій.
– Так, синку, не менш сумно бути молодим…
– Не все так погано, отче, – тут же заперечив хлопчина. – Юність – це постійний рух, кипіння всіх сил, намагання багато що зробити і можливість багато що досягти!
– Якщо ти, синку, зумієш покласти добрий початок в юності і станеш приборкувати себе і свої пристрасті, а всі свої сили звернеш до Бога, то в старості прийдеш у великий і чудовий мир душі.
– А що таке великий і чудовий мир, старче?
– Коли все навколо бачиш незвичайно прекрасним, а людей бачиш незвичайно добрими, і всіх їх любиш однією нескінченною любов’ю в Христі! – тихо відповів Старець.
– Важко жити в старості, – погодився юнак, – але я б хотів мати таку старість, отче! Я старатимуся!
І хлопець з благоговінням поцілував Старцю руку.
* * *
Якщо немає в нас Любові, у нас немає нічого, але якщо в нас є Любов, ми маємо все.
Хто не любить, той не пізнав Бога, тому що Бог є любов. (1 Послання св. ап. Іоанна Богослова 4:8)