Двері лікарняної палати зачинилися, випустивши високого чоловіка в накиненому на плечі білому халаті. Років чоловіку було чималенько, але незжита парубочість проглядала в прямій поставі, у чуприні, не прорідженій роками, хіба що вибіленій на скронях. – Гарний у вас чоловік, Наталіє Кузьмівно, – тихо сказала дівчина з ліжка під стіною. Говорити голосно вона побоювалася, бо шов …
Спочатку здавалося, що зима ніколи не прийде, тоді – що ніколи не скінчиться. Але все ж скінчилася. Мабуть. Ганна стояла біля вікна. Біла рама вміщала добру половину міста, а над містом – небосхил, розпросторений від краю до краю. Квітень, що прийшов у світ голим, мокрим, змерзлим, наразі, коли його термін уже добігав кінця, не тільки …
Хоч і зима, сніг у повітрі роїться, морозець легеньким покусуванням нагадує про себе, а побалакати кортить. Три сусідки біля під’їзду ніяк не можуть розпрощатись: «А ви чули?..», «А бачили?..», «А знаєте?..» Від будинку навпроти літня жінка слід прокладає на сніговій пороші. Співрозмовниці до тієї, котра наближається, поглядами прилипли. – О, Ліля, двірничка наша, кудись вибралася. …
Уклавши дитину до візочка, ми з чоловіком уже готові були рушати, але в цей момент із під’їзду вийшла сусідка з собакою. Жінка, треба зізнатися, не дуже приємна. Уже давно пенсійного віку, фарбована в невизначений колір, із намальованими бровами-хатками та яскраво-червоними губами. Вічно проклинає свого тер’єра Каратика й незадоволена усім на світі. Із виразом обличчя, який …
Валя вже грюкнула хвірткою, щоб іти на станцію, коли її гукнула бабуся: – Валентинко! Озирнулася. Бабуня метушилася; за нею, мов хвостик, бігала туди-сюди Валина менша сестричка Аліна. – Ріднесенька, допоможи накрити помідори! Передавали сильний дощ, боюся, щоби кущів не поламав… Дівчинка обурилася. Адже бабуся добре знала, що сьогодні в онуки заняття з малювання. Не могла …
Суботній ранок Лариси починається біля трельяжу, серед золотавих променів нового дня. Старовинне тристулкове озерце віддзеркалює справжнє дівоче царство: у неймовірних флаконах з різнокольорового скла – парфуми, у срібних баночках, інкрустованих бурштином, – пудра, у шкатулці з червоного дерева – гребінці, а в тій, що з важкого гладко відполірованого каменя, – каблучки з прозорими, мов льодяники, …
Бабуся Зося писала неохоче та невпевнено, як другокласниця. Захищаючись від моїх дошкульних розпитувань, говорила, що закінчила «два шкільні коридори». Так я й не знаю, ходила бабуся до школи чи ні. Вона була мовчазна й усміхнена, засмагла, із променями смішинок, що розбігалися від очей, і високим гладким чолом. Коли відпочивала, то сиділа на лаві і, мружачись …
Люблю це місто. Воно особливе своїми привітними жителями, неспішним рухом, красою парків і насиченістю квітковими гамами. Тут усе рідне, усе надихає. Люди вітаються й бажають щиро одне одному гарного дня. Біля під’їздів сидять вічні бабусі зі своїми повчальними майже легендами. Я пробігала повз них ще маленькою дівчинкою, згодом бігала з портфеликом. Тепер уже доросла жінка. …
Дід розповідав. Петрусь Сокіл навчався в шостому класі кагарлицької школи. Одного дня, після уроків, учитель забрав його та Миколку Хорунжого допомагати в організації партійних зборів. У колишньому будинку генерала Черткова готували залу засідань. Натерли паркет так, що аж виблискував. Розставили вигнуті лаковані стільці. Із кабінету генерала, де тепер працював перший секретар райкому, притягли письмовий стіл. …
Я не вірю в збіг обставин та випадковості. Я вірю в Бога та дива. Я вірю, що навіть мураха ніколи не потоне випадково. А чи вірите ви в дива? Потрібно вірити. Справді. Це дуже цікаво – вірити в дива та чари. Мій друг, Андрій, вірить. Однієї літньої днини Андрій гнав своє авто з Києва до …
Притчі