Упродовж однієї ночі пожовкло листя. Моє серце наповнилося осінніми відтінками, але завдяки любові до тебе в ньому залишилося ще безмежно багато місця для літа. Усього лише вчора було гак серпнево, а сьогодні вже середина жовтня. Ще вчора хотілося хлюпати на тебе водою й купувати веселі яскраві футболки з папугами та котами. А сьогодні хочеться загорнути …
Вони люблять подорожувати. Щоп’ятниці ввечері Василь і Віра, обійнявшись, підходять до глобуса, який стоїть у центрі їхньої маленької бібліотеки. – Сьогодні твоя черга обирати місце, – спокійно промовила Віра. – Ну, тоді ми полетимо… – почав чоловік і розкрутив глобус. За вікном падає льодяниковий сніг. Лапатий і круглий, наче кульки «Рафаелло». До Нового року залишається …
Їх поєднала любов до солодкого. Вони так і познайомилися. Вона сиділа в кондитерській за сусіднім столиком та зацікавлено на нього позирала. Він у задумі вивчав меню, весь час поправляв хвилястого чуба, який спадав на очі, та ніяк не міг обрати, чим би таким потішити душу. Меню кондитерської було доволі щедрим як для маленького міста. Приємно …
Туфлі чоловіка сяяли, наче полуденне сонце, і засліплювали своїм блиском, хоча й не були лакованими. Напрасована сорочка. У руці червона троянда з безліччю-безліччю шипів. Таких уже давно не було в продажу, а тут така експресія. Непохитний на перший погляд чоловік, з інтригуючим блиском в очах, напнуто, наче вітрило, стояв на трамвайній зупинці. Усією своєю поставою …
Іти Краковом без тебе – однаково, що бути закутаним у морок. Усе навколо ніби опиняється в «підвішеному стані». Афіші театру Баґателя на розі вулиць Кармелітської та Крупнічої, зазвичай кокетливі або ж філософські, абсолютно втрачають своє забарвлення. Поряд – зупинка, на якій завжди дзвінко лунають трамвайні сигнали. Синьобокі потяги роз’їжджаються за кількома різними маршрутами. Ритмічно відчиняються …
Він знає, як вона любить воду, хоч і не вміє плавати. Про це не можна казати вголос, та на п’ятиріччя спільного життя він подарував їй нарукавники. Такі надувні, помаранчеві в зелені квіточки. Вона прийняла це як жарт, голосно сміючись і пригортаючи їх до себе. А він дарував їх із дуже серйозним виразом обличчя і строго …
Десь там далеко ти вже чекала на мене. Ти вже була принцесою. Сиділа у своїй квартирі-вежі, заплітала коси й дивилася у вікно. У той час як мене, лицаря чи то варвара, цікавила лише боротьба зі злом. Пластикові мечі, перекладини, що перетворювалися на кораблі, морські хвилі літнього дощу, осінній вітер, який у фантазіях здавався потужним смерчем, …
Тобі зараз солодко спиться. А я… як і казав, думаю про тебе! Одного дня не побачити тебе мені вистачає, щоби загорнутись у смуток разом із вухами й ковдрою, яку хочеться накрити ще однією ковдрою та нікого не бачити. Так хочеться бути ближчим до тебе. Тішить одне – цьогоріч ми трохи ближчі, ніж були минулого року, …
Одного дня дочка залишила мені доглядати внучку. Улянку я дуже любила, хоча дівчинка була трошки вередлива. Мені подобалося розчісувати її золотисте, як пшеничка, волосся. Її маленькі кучері слухняно погойдувались, заплітаючись у косу. Я любила розмовляти з Улянкою, і взагалі з дітьми. Вони завжди говорять щиро, нічого не приховуючи, кажуть те, що думають. Отож вона повела …
Люблю приходити до Надії Петрівни, смакувати духмяні пиріжки із сиром. У неї затишно та по-родинному тепло, завжди сонячно, навіть у похмурі дні. У будинку пані Надії пахне старовиною, але не в’їдливо-сирою, що проймає жахом, а такою, що хочеться насолоджуватися до безкінечності, вдихати її в себе, розчинятися в ній. Вона мешкає в центрі села, неподалік загальноосвітньої …
Притчі