Притчі 
Колись жив один бідняк. І житло в нього було убоге – маленька занедбана хатинка, в якій миші схованки влаштовували та павуки павутиння плели. Люди прагнули до його хатинки не заходити – навіщо до убогого сунутися?
І от одного дня подарували бідняку вазу небувалу. Хотів він спочатку вазу цю продати – навіщо йому така краса? – але потім замилувався, і рука не піднялася на базар її віднести. Нарвав тоді бідняк польових квітів, поставив у вазу – ще красивішою вона стала.
“Недобре, – подумав бідняк, – що така краса поряд з павутинням стоїть”.
Очистив він хатинку від павутиння, тарганів та мишей вивів, відмив підлоги, з полиць пил витер, пічку наново побілив. І виявилося, що хатинка його зовсім не занедбана, а досить тепла і затишна.
От і замислишся тут – що це було? Чи то вазу чарівну людині тій подарували, чи то і не бідність зовсім була причиною розрухи його хатинки.
Обмийтеся, очистіться; віддаліть злі діяння ваші від очей Моїх; перестаньте чинити зло… Тоді прийдіть – і розсудимо, – говорить Господь. Якщо будуть гріхи ваші, як багряне, – як сніг убілю; якщо будуть червоні, як пурпур, – як вовну убілю. (Книга пророка Ісаї 1:16,18).