Притчі 
Настя була напрочуд балакучою, тому більшу частину часу на новій роботі витрачала на безглузді й дуже голосні розмови. Тихо було тільки тоді, коли поблизу нікого не було. Оскільки клієнти з’являлися часто, то Настя безупинно тарахкотіла. Тому працювати з нею міг тільки її чоловік. У них був своєрідний бартер: вона терпіла його за постійне «непросихання», а він не чув чи не реагував на її говорильний млин. Вона ховала від нього гроші, щоб не купував горілки, а він мав талант їх знаходити. Дивно було, що його, електрика, ніколи не вдаряло струмом, хоч ніхто не бачив його тверезим. Таке подружжя не сприяло бізнесу приватного підприємця, і він їх звільнив.
За деякий час Настя дізналася, що вагітна. Почала шукати юридичного захисту, хоча, коли підприємець її звільняв, то не знав про її стан. Судову справу вона програла. Це її несамовито розізлило, у неї виникло бажання помсти. Щоденно вправлялась у вуличному красномовстві, проклинала та говорила злісні образи на підприємця, його родину, дітей, друзів. Постійно п’яний чоловік, старша дитина, небажана вагітність і безробіття перетворили її життя на пекло.
Була зима. Через несплату відключили газ, телефон. Настя з чоловіком обігрівали помешкання дровами, які вдень збирали на вулицях. Вдома їх і розпилювали. Одного разу пила порізала ногу доньки ледь не до кістки. Лікарня, операція, позичені гроші, останні місяці вагітности, холод у помешканні, брак їжі – все це вводило Настю в глибоку кризу. Вона продовжувала проклинати тих, яких вважала винуватцями всіх своїх бід.
Навесні народився прекрасний хлопчик. Здорове ласкаве дитя. Його краса, лагідність і веселість почали змінювати щось у душі Настиного чоловіка. Перестав пити. Носив малого, розмовляв із ним, бавився, не випускав із рук. Влаштувався на добру роботу. Удома з’явилися нормальні продукти, тепло. Настя годувала молоком маля, яке швидко росло, випромінюючи щастя. Вона часто ходила задумана. «Знаєш, отець не дав мені розрішення…», – сказала одного разу чоловікові, повертаючись у неділю зі Служби Божої. «Я не можу позбутися ненависти й прокльонів – має пройти час».
За три роки хлопчик виріс і дуже змінив атмосферу в сім’ї. Він обіймав маму, запитував, чому така сумна, просив не плакати. А маму мучила совість. Сповіді не давали полегшення. Вона боялися думки, що її прокльони матеріялізувалися і спричинили зло родині, дітям і друзям підприємця. Дивлячись на свого прекрасного хлопчика, Настя лякалася проклять, які могли би бумерангом повернутися до неї. «А що, коли прокльони були на праведника? Чому отець сказав, що не дасть розрішення, доки не попрошу прощення?»
Одного літнього вечора Настя зателефонувала приятельці приватного підприємця, попросила організувати зустріч. Прийшла із синочком, якому виповнилося 4 рочки. Захлинаючись слізьми і словами жалю, благала прощення. Довго і з глибоким жалем говорила про те, якої шкоди могли завдати її прокльони. Синочок гладив маму по обличчі: «Не плач, ти така гарна». Приятелька зуміла знайти слова розради. Обдарувала хлопчика солодощами та іграшками. Розділила з Настею радість прощення.
Розчервоніла й усміхнена Настя прощалася потоком голосних щасливих фраз, відходила дивовижно легко, ніби не торкаючись ногами землі, і гордо несла на руках своє дитя.
Приятелька стояла і дивилася Насті вслід, яка час до часу оглядалася і щасливо махала рукою. Дивовижне перетворення – язиката простачка, перекупка перетворилася в її очах на мадонну.
