Притчі – Отже, ти хочеш взяти в Мене інтерв’ю? – запитав Бог.
– Якщо Ви маєте час, – сказав я.
Бог усміхнувся:
– Мій час – Вічність. Які питання ти маєш до Мене?
– Що найбільше дивує Вас у людях?
Бог відповів:
– Їм нудно в дитинстві, вони прагнуть вирости, а потім знову палко хочуть стати дітьми. Вони марнують здоров’я, заробляючи гроші, а потім витрачають гроші, намагаючись повернути здоров’я. Думаючи з тривогою про майбутнє, вони забувають про теперішнє, через що в них немає ні теперішнього, ні майбутнього. Вони живуть так, ніби ніколи не помруть. І вмирають так, ніби ніколи не жили.
Бог взяв мене за руку, і ми хвилину помовчали. Потім я спитав:
– Чого Ви хочете як Отець? Які уроки життя мусять засвоїти Ваші діти?
– Нехай зрозуміють, що вони не можуть будь-кого примусити любити їх. Вони можуть одне – дозволити любити себе.
Нехай зрозуміють, що недобре порівнювати себе з іншими.
Нехай зрозуміють, що треба кілька секунд, щоб завдати глибоких ран любим людям, і кілька років, щоб загоїти їх.
Нехай зрозуміють, що багатий не той, хто має більше від усіх, а той, кому треба найменше від усіх.
Нехай зрозуміють, що деякі люди ніжно люблять їх, але просто не навчилися висловлювати свої почуття.
Нехай зрозуміють, що двоє людей можуть дивитися на одну річ і бачити її по-різному.
Нехай зрозуміють, що не досить прощати одне одному, треба ще й прощати собі.
– Дякую, що Ви знайшли для нас час, – сказав я смиренно. – Що ще треба знати Вашим дітям?
Бог усміхнувся і сказав:
– Просто знайте, що Я тут – завжди!
…і ось Я з вами по всі дні, до кінця віку. Амінь. (Євангеліє від Матфея 28:20)
