ЛАСТІВКИ

В одній старовинній народній легенді розповідалося, що в давнину ластівки не вміли в холодну пору переселятися в теплі краї. І, коли випадав сніг і вдаряли морози, вони сильно страждали та гинули. Дивлячись на це, одна милосердна людина зглянулася над ними і стала робити все, що могла і знала, щоб навчити ластівок відлітати на південь. Вона подавала їм знаки – ластівки не розуміли їх, вона вабила їх їжею в бік півдня – не допомагало, лякала і гнала їх – марно. Нічого не виходило. Тоді стала людина молитися Богові, щоб Він перетворив її на ластівку.

Бог виконав це бажання і перетворив людину на ластівку, яка могла мислити і відчувати як людина. Тоді людина-ластівка легко порозумілася з ластівками і спонукала восени відлетіти в теплі краї.

Відтоді ластівки навчилися відлітати на південь. Звісно, це тільки поетична вигадка. Але нехай вона допоможе і нам, хоч би в якійсь мірі, зрозуміти, як вічна Мудрість, народжена від вічної Любові, втілилась і стала Людиною серед людей, щоб їх, які змерзли від земної гіркоти, повести новим шляхом, у теплі краї, до Царства Божого. Але і в малому, людському тілі великий Господь залишався Сущим, Незмінним, Вічним. Таким, яким Він був у безмежності Царства Свого і невимовної Своєї слави.

Святитель Микола Сербський

І Слово стало плоттю, і вселилося між нами, повне благодаті й істини; і ми бачили славу Його, славу, як Єдинородного від Отця. (Євангеліє від Іоана 1:14)