Одного разу одну багатодітну матір запитали, кого із синів вона найбільше любить. І вона, посміхаючись відповіла:
– Послухайте материнське серце:
Мій улюблений син, якому я віддаю душу і серце:
- Той, хто захворів до тих пір, поки не видужає.
- Той, хто в дорозі, поки не повернеться додому.
- Той, хто втомився, поки не відпочине.
- Той, хто голодний, поки не насититься.
- Той, у кого спрага, поки не нап’ється.
- Той, хто вчиться, поки не вивчиться.
- Той, хто голий, поки не одягнеться.
- Той, хто безробітний, поки не знайде роботу.
- Той, хто в женихах, поки не одружиться.
- Той, хто батько, поки не виростить.
- Той, хто пообіцяв, поки не виконає.
- Той, хто винен, поки не заплатить.
- Той, хто плаче, поки не перестане.
І вже із сумом у голосі завершила:
– Той, хто мене залишив, доки не повернеться.
Бог же Свою любов до нас доводить тим, що Христос помер за нас, коли ми були ще грішниками. (Послання до Римлян св. ап. Павла 5:8)