Притчі 
Приснилось якось чоловікові, що він ревно просить Бога про щось важливе для себе. А Господь йому відповідає:
– Хто Мені дарує милосердно, той і від Мене отримує.
Прокинувся він збентеженим й одразу пішов у монастир до знайомого ченця, з яким часто обговорював душевні справи, щоб запитати, як треба дарувати Богові.
– Я стану на вулиці просити милостиню, а ти вдавай, що розглядаєш афішу, а сам пильно дивися, хто як подаватиме, не всі мовчки проходитимуть повз, – мовив чернець.
Той так і зробив. І незадовго по тому побачив, як уже перший імпозантного вигляду чоловік зупинив свого «Мерседеса» біля прохача і усміхнувшись, дав йому, як сам сказав, «трохи баксів за добре здійснення справи». Монах подякував.
– Працювати треба, а не просити, – йдучи повз, хмикнув другий і покосився на простягнену руку старця. Чернець лише вклонився.
Заклопотаний чоловік, з вигляду середнього достатку, кинув ченцеві кілька дрібних монет. Той подякував.
Далі проходили хлопчик із матір’ю: дитина щось запитала, і та згодилася. Тоді малий підійшов до прохача і поклав у його долоню яблуко. Монах усміхнувся, кивком голови подякував і сказав:
– Хай Бог завжди тобі дає все найліпше, синочку. – Відійшли.
Та ось з іномарки вибіг до кіоску за сигаретами світловолосий
молодик, завернув до ченця, вийняв із кишені чималу купюру й віддав. Не чекаючи подяки, поспішив далі.
Після того наблизилася згорьована заплакана жінка і кинула в простягнену долоню кілька монет, що своєю вартістю мали дорівнювати купюрі. Монах подякував, а коли жінка вже трохи відійшла, попросив її повернутися і віддав їй усе, що до цього отримав від попередніх людей. Жінка зі здивуванням і вдячністю взяла, сплакнула, попрощалася і пішла.
Потім ще до монаха причалапала бабуся. Поскаржилася, що грошей має не багато, але якщо є така потреба, то буде рада і помешканням, і шматком хліба поділитися з тим, хто живе для Бога. Чернець сердечно подякував, але сказав, що необхідним забезпечений, а їй хай у всьому допомагає Господь. Бабуся всміхнулася й відійшла.
Монах прикликав чоловіка і запитав:
– То хто з цих людей милосердно дарував Богові?
А що чоловік не одразу міг відповісти, то старець пояснив, що дивитися треба на те, з яким серцем подавали. А за їхніми серцями можна сказати, що:
– Перший – купував у Бога свої земні гаразди. Буде Бог, на якого він таки орієнтується, рахувати його добрі наміри і прогрішення, чого більше. Бо ця людина живе саме за такими внутрішніми законами.
Другий – працює лише на земні статки і не знає, що й у Творця проситиме, – це той, що радив працювати, а не простягати руку
Третій, що кинув дрібні монети, – давав за земною справедливістю. За справедливістю й отримуватиме в той час, коли Бог даватиме Своїм за любов’ю, а не за бідною земною справедливістю.
Хлопчик запропонував яблуко зі своєї доброти. Так йому і Бог віддасть.
П’ятий, який вибіг з іномарки, – подарував за потребою іншої людини. За потребою – за повнотою необхідного і йому Господь даруватиме.
Шоста жінка подала через чиюсь критичну необхідність. За своєю ж і отримала.
Бабуся – проявила любов. За повнотою любови і їй даватиметься.
То як би ти хотів отримати від Всевишнього? Як бажаєш одержати, так і віддавай. Бо так у Бога ведеться, що які внутрішні закони людина утверджує в собі за життя як правильні, за такими житиме і в засвітах.
