Притчі 
Є такі слова, котрі кажуть чи пишуть, надаючи їм, звісно, певноїважливости, однак не більшої, ніж іншим словам. Вони ж не перестають квітнути і множитися, як дерева, з яких виростає ліс.
Так само є і зі словосполученням «обов’язок сісти». Восени 1945 року, газета l’Anneau d’Or («Золота обручка») опублікувала коротку статтю «Невизнаний обов’язок». Відтак «обов’язок сісти» проявив вражаючу живучість і став для багатьох сімей своєрідним паролем, ключем для розуміння.
Звісно, цей обов’язок не з легких. У багатьох подружжях він зазнав психологічного та морального опору. Щобільше, ті, котрі його приймають, знаходять у ньому підтримку, аби уникнути дрейфу, тримати курс на ідеал, якого прагнуть.
Христос у 14 розділі Євангелія від Луки відстоює «обов’язок сісти»: «Бо хто з вас, бажаючи будувати башту, не сяде спершу і не обчислить витрат, чи вистачить у нього коштів, щоб закінчити? Щоб, коли закладе основу і не зможе закінчити, усі, хто побачить, не почали сміятися з нього, кажучи: як цей чоловік почав будувати, та не зміг закінчити» (Лк. 14:28-30). Сьогодні в час запаморочливого поспіху, як ніколи, актуальна потреба застановитися і все обміркувати.
Не бажаю робити необґрунтований висновок, припускаючи, що найкращі християнські подружжя, які ніколи не нехтують обов’язку стати на коліна, часто звільняють себе від обов’язку сісти.
Перед тим, як розпочати творити сім’ю, ви зіставили свої погляди, зважили матеріяльні та духовні ресурси, розробили план. Але з того часу, як ви приступили до роботи, чи не занедбуєте обов’язок сісти, аби разом обговорити виконані завдання, віднайти ідеал, якого прагнете, звернутися за порадою до Творця?
Знаю всі можливі заперечення і труднощі, що виникають, однак також не забуваю, що дім руйнується, коли не доглядати його основних конструкцій. У дім, де не виділяють часу на те, щоб зупинитись і задуматись, дуже часто проникає і таємно оселяється матеріяльний та моральний безлад; рутина заволодіває спільною молитвою, спільним споживанням їжі та сімейним життям; виховання зводиться до більш чи менш нервових реакцій батьків; єдність подружжя дає тріщини. Таке недбале ставлення спостерігаємо не лише в неосвічених сім’ях, котрі не знають елементарних принципів виховання та засад подружньої духовности, але навіть у тих родинах, які компетентні в сімейних засадах, однак лише теоретично. Тому подружжя часто не бачить того, що видно збоку іншим, наприклад, їхнім друзям. Однак ті, своєю чергою, побоюються відверто про це говорити з подружжям, остерігаючись нерозуміння чи образ.
Сім’ї побачили небезпеку поспіху та постійної суєти. Аби її уникнути, вони розглянули та ухвалили безліч способів. Одна сімейна пара зовсім нещодавно поділилася своїм досвідом, як корисно подружжю бодай раз на рік залишити на когось дітей і поїхати в кількаденну подорож чи разом відпочити. Можливо, ви подумаєте, що не всі можуть мати таку можливість. Однак ця проблема має розв’язання. Так учинили три сім’ї, які об’єднались, аби провести коротку відпустку. Пари відлучалися по черзі, залишаючи своїх дітей у двох інших сім’ях.
Уникнути «зарутинення» можна й в інший спосіб, про який хочу вам розповісти детальніше. Візьміть свій діловий щоденник і так само, як записуєте похід до кінотеатру чи до друзів, заплануйте побачення зі своїм чоловіком чи дружиною. Зрозуміло, що це дуже важливо, тому не дозвольте, аби інші справи змусили б вас відмінити це.
Як використати час, відведений на вас двох? Насамперед постановіть собі не поспішати. Попри все, забудьте про всі важливі турботи. Наприклад, прочитайте разом обраний розділ із книжки, скажімо, з Біблії. Потім разом помоліться. Нехай кожен із вас прокаже вголос особисту спонтанну молитву, яка дивним чином зближує серця. Досягнувши миру Господнього, поділіться один із одним думками, таємницями, тим, що вас хвилює, про що не можете говорити щодня, однак що небезпечно затаювати в серці, адже, як самі знаєте, мовчання – ворог кохання. Однак не зациклюйтеся на собі чи на сьогоденних клопотах. Здійсніть подорож до витоків своєї любови, подумайте про ідеали, яких ви прагнули на початку подружнього життя. Відновіть свій запал. Потрібно вірити в те, що робиш, і робити це з натхненням. Потім порівняйте свої ідеали з реальністю, зробіть іспит подружньої совісти. Прийміть практичні та доцільні рішення, аби зцілити, зміцнити, відсвіжити вашу сім’ю. Внесіть у цей іспит ясність та щирість, доберіться до причин проблем, на яких зосереджуєтеся.
Чому б вам не присвятити також кілька хвилин роздумам про дітей, попросивши спочатку Господа вкласти Свій погляд у ваше серце, аби бачити і любити їх такими, як бачить і любить їх Він. Тоді ви зможете своїм дітям допомогти так, як Бог того бажає.
Нарешті подумайте уважно, чи у вашому домі Бог є на першому місці.
Якщо залишиться час, який ви відвели на своє подружнє спілкування, то робіть те, що вам подобається, але в жодному разі не повертайтеся до хатньої роботи чи телевізора. Не маєте більше що сказати одне одному? Помовчіть разом. Нехай заохотою до того будуть слова Метерлінка: «Ми ще не знаємо один одного, бо ще не наважилися разом помовчати».
Дуже важливо письмово підсумувати те, що ви зауважили, чого навчилися, що вирішили в час вашого побачення. Однак це може зробити й хтось один із вас після зустрічі, а на наступному побаченні ви перечитаєте цей підсумок.
Обов’язок сісти і замислитися – лише один із можливих способів зберегти ваше кохання і сім’ю молодими та жвавими. Звісно, існує безліч різних способів, як це зробити. Однак той, про який я розповів, прийнятний для багатьох подружніх пар. Його вже багато хто застосовував.
