Обрати життя, або Незвичайна лекція

Валізи вже в автівці, мала Меланка нетерпляче вистрибує коло брами, чекаючи, поки вони нарешті вирушать у подорож – у гори, до річки, на полонини, де – овечки і пресмачні плястерки сиру! А поки чоловік щедро поливає квітник, щоб квітам і кущам вистачило вологи на тиждень, вона, перед тим як вимкнути домашній вай-фай, востаннє перевіряє на своєму ноутбуці електронну пошту. Хтозна, чи в тій високогірній, Богом забутій Вишеньці, буде доступ до інтернету. Ну от, є один лист. Авторка – якась загадкова Тіна… Поспіхом відкрила. «Вибачте, що турбую. Це ваша студентка Антоніна Бондар…»

«Але семестр вже завершився, усі оцінки виставлено, курсові захищено, зі своїм третім курсом вона розпрощалася…» – майнуло в думці, поки перейшла до наступного абзацу.

«Хочу Вам подякувати. Завдяки вам я вибрала життя. Сьогодні мені сказали, що це буде дівчинка. Я вирішила назвати її Софія… Дякую Вам за ту передвеликодню лекцію…»

Софія, що вже думками була в горах, не відразу зрозуміла, про що йдеться. Яка передвеликодня лекція? Яка дівчинка? Стривай-но, чи це не про ту розмову зі студентами на парі про аборти? Виходить, що…

…Того разу вона дала своїм студентам – майбутнім редакторам і журналістам – завдання написати есе про еміграцію. Із сумом знайомилася з дописами про те, що тут нічого робити, і треба виїжджати за кордон, адже життя одне… Тішилася, коли читала думки тих, хто, попри все, пов’язував своє життя з Україною, вірячи, що і від нього, як від малесенького механізму в годиннику, багато залежить на цій землі. Причини для виїзду студенти вказували однакові: корупція, низький рівень життя, неможливість самореалізуватися, олігархічна влада, до якої немає жодної довіри… І тут раптом у дописі однієї студентки риторичне запитання: чи можна жити в країні, в якій хочуть забрати в жінки її основоположне право розпоряджатися своїм тілом? Далі було обурення пропозицією деяких українських парламентарів заборонити аборти…

Це була чи не найкраща студентка в групі – уважна, творча, здатна мислити і аналізувати…

Її есе було цікаве і грамотне, бездоганне за стилістикою і композицією. І Софія поставила їй «п’ятірку». А потім, на мить завагавшись, розповіла свою історію.

Про те, як її мама, кругла сирота, удруге завагітніла, коли першій дитині минуло лише 3 місяці. Те маля було кволим і хворобливим, у молодої сім’ї не було ні власної домівки, ні жодної підтримки, усі навколо радили зробити аборт. А вона народила її, Софію.

Про те, як її подруги в студентські роки робили аборти, приховуючи плоди свого бурхливого студентського гуртожитського життя, а потім десятки років, аж до клімаксу, намагалися завагітніти і народити, але марно…

Про героїв своїх журналістських публікацій, які відчайдушно прагнучи мати дітей, але позбавлені шансу відчути материнське і батьківське щастя, роками стоять у черзі на усиновлення сиріт.

Про фільм доктора Натансона, який зробив тисячі абортів, а потім став їх переконаним противником і зняв фільм «Німий крик» – про те, що відчуває крихітне малятко, коли його торкається безжальний скальпель.

Про те, що коли їй вже минуло 40, і вона абсолютно незаплановано завагітніла, уже на 5-му тижні УЗД показало серцебиття дитини. На п’ятому тижні! А в Україні дозволено робити аборти до 12 тижнів, коли малятко, по суті, сформоване. Так, його серце б’ється під серцем жінки, але то вже інше серце, інше тіло, інше життя. І ми стоїмо перед вибором, чи обірвати це життя заради своїх «прав», чи дати йому можливість побачити цей світ.

– Даруйте, це не має стосунку ні до ваших домашніх завдань, ні до навчальної програми. Я ділюся з вами не як ваша викладачка, а як мама трьох доньок. Звісно, самі лише заборони проблеми не вирішать, але я прошу вас: завжди обирайте життя!

«Мабуть, у західному виші мені б приписали зазіхання на права людини і звільнили з роботи», – подумала Софія, закінчивши свій монолог у повній тиші.

А сьогодні, прочитавши листа від своєї студентки, вона подумала про те, що навіть якщо би так і трапилося, то жодна догана, жодне звільнення ніскілечки не засмутило б її. Бо що це важить порівняно із крихітною дівчинкою, яка незабаром побачить цей світ? Софія. Мудрість. Життя.

– Наша мама, як завжди, не може відірватися від свого ноутбука, – почула голос чоловіка. – Що термінового на цей раз?

– Ти навіть не уявляєш! Крихітка-дівчинка, нове життя, ура!

– Ти жартуєш? Четверта? – аж злякався чоловік, безпомічно оглянувшись на малу Маланку.

– Ніскілечки! Оце поллю тебе трохи холодною водою, – грайливо взялася за садовий шланг, – приведу до тями і розкажу неймовірну історію!

Наступна

Один день з життя лікаря-гінеколога

Ще 15 хвилин до восьмої, коли розпочнеться прийом пацієнток. Можна випити кави, бо вдома так ... Читати далі

Попередня

Коли Бог зачиняє двері... Він відчиняє вікно

Ану ж, поглянемо в інтернеті, чи спадуть нарешті ці січневі морози найближчими днями? На вихідні ... Читати далі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *