Вирішив один чоловік побудувати дім. Спершу він викопав глибоку яму під фундамент. У нечасті хвилини відпочинку видно було йому тільки хмари на небі і ноги людей, які йшли зовсім поряд.
Коли фундамент був готовий, чоловік почав зводити стіни першого поверху. Тепер він стояв на землі, а під час відпочинку міг дивитися в будь-який бік. Та й видно було йому звідти набагато більше за те, що міг він роздивитися досі.
Чим вище виростав дім, тим далі чоловік міг бачити. З другого поверху чоловік міг бачити майже всю вулицю, а з третього – сусідню. І коли чоловік вибрався на дах будинку, то побачив ціле селище – усі будинки, вулиці, провулки. Видно йому стало і те, куди і чому поспішають вулицями люди.
* * *
Так само змінюється і наше уявлення про оточуючий світ. У дитинстві ми помічаємо небагато, а те, що бачимо, часом не спроможні правильно оцінити. Дорослішаючи й навчаючись, ми здобуваємо дедалі більше знань. Щороку оточуючий світ стає більшим і складнішим.
Чим вище підносяться вгору стіни нашого життя, тим різноманітнішим постає перед нами навколишній світ. При погляді з висоти стає незначним те, що нам було видно з першого чи другого поверхів. Деталі розпливаються, усе меншає.
З якого поверху дивитеся на життя ви? Чи не занизько сидите, розглядаючи лише дрібниці, і чи не зависоко видряпалися, втрачаючи з поля зору багато речей?
Коли я був дитиною, то як дитина говорив, як дитина міркував, як дитина розумів; а коли став мужем, тоді відкинув дитяче. Тепер ми бачимо ніби у тьмяному дзеркалі, тоді ж віч-на-віч; тепер я знаю частинно, а тоді пізнаю, подібно як і я пізнаний. (1 Послання до Коринф’ян св. ап. Павла 13:11,12)