Йшов дощ над морем.
– І навіщо я йду тут? – не розуміючи, ремствував він. – Тут і без мене геть скільки води! Невже Бог не розуміє, що набагато корисніше було б направити мене в пустелю чи туди, де горять ліси?
Так думав звисока дощ.
А далеко внизу, посеред безкрайнього моря, на плоті, що дивом уцілів після корабельної аварії, лежали люди.
Вони ловили пересохлими губами цілющі краплі дощу, збирали як безцінний скарб прісну воду, щоб її вистачило до рятівного берега. І без втоми дякували Богу за те, що Він послав їм цей дощ, який не дасть їм тепер померти від спраги.
Чернець Варнава (Євген Санін)
Мої думки – не ваші думки, ні ваші путі – путі Мої, говорить Господь. Але, як небо вище за землю, так путі Мої вищі за путі ваші, і думки Мої вищі за думки ваші. (Книга пророка Ісаї 55:8,9)