Притчі Жив колись цар. І його народ, і сусідні царі вважали його дуже жадібним. Він стягував зі своїх підданих величезні податки, готовий був відібрати останній кусень хліба в бідняка. Але от якось вирішив цар, що треба навчитися робити добро, щоб сусіди-царі почали його шанувати. “Але в мене немає бажання робити добро, – подумав він. – Напевно, у тих, хто його творить, є те, чого ще немає в мене”.
Він покликав своїх радників-мудреців і запитав їх, хто більше за всіх робить добра людям:
– Більше всіх добра робить щасливий, – одностайно відповіли мудреці. – Щастя його переповнює, і він не може не ділитися їм з людьми.
“Але я нещасливий, – подумав цар, – через те, що мені щось бракує… Мені бракує багатств. От коли я накопичу достатньо, то стану щасливим і почну робити добро”.
І збільшив податки своїм підданим. Правда, після цього не став щасливішим, хоча і зробився ще багатшим.
Виявляється, добро творить щасливий, але зробити людину щасливою чуже добро не може.
Блаженніше давати, ніж приймати. (Діяння св. апостолів 20:35)
