Жив один благородний, мудрий і багатий цар. У нього була улюблена дружина, яка, знехтувавши його любов до неї, прижила на стороні трьох синів. Вони завжди були ворожі цареві і ні в чому не були схожі на нього. Пізніше цариця народила, вже від царя, четвертого сина.
Здійснивши коло днів, цар помер, і тіло його було покладене в царську усипальню. Брати стали сперечатися між собою за владу і пішли за порадою до одного старого лицаря. І той сказав:
– Чия стріла глибше увійде в тіла царя, тому і бути новим царем.
Перший син ранив праву руку государя. Стріла другого роздробила йому кістку плеча. Третій пронизав серце царя і вже був упевнений, що царство дістанеться йому. Четвертий, наблизившись до тіла батька, зітхнув і сумно сказав:
– Шкода, батьку мій, не бувати тому, щоб я наніс рану своєму батьку, живому чи померлому.
Коли він це сказав, городяни, піднявши хлопця, усадили його на батьківський престол як справжнього спадкоємця.
* * *
Йдучи до мети по трупах інших, ти ніколи її не досягнеш
Підкорись Господу і надійся на Нього. Не заздри чоловікові лукавому, хоч би й щастило йому в цьому житті. (Книга Псалмів 36:7)