Про Тихоню, що мав свою зірку

Василь Тихонюк, на цілком логічне прізвисько Тихоня, висолопив язика, ретельно виводячи слова на листку паперу, що тільки-но дістав з лотка принтера. Перед ним тьмяно блимав екран монітора. Верхнє світло в кімнаті не горіло, за вікном заходила ніч, тож Василько низько нахилився над столом, майже впершись у цей предмет меблів лобом, аби бачити нашкрябаний ним текст. На моніторі було відкрито сторінку якогось інтернет-магазину. На ній у рядок розташувались фотографії нових смартфонів.

«Дорогий Святий Миколаю! – акуратно виводив хлопчик. – У мене є єдине велике і дуже потрібне мені бажання! Я хочу новенький телефон. Даю посилання на сторінку інтернет-магазину, де його можна купити не дуже дорого!» – уважно переписав літери з адресного рядка на папірець.

Василь взагалі спочатку хотів текст звернення надрукувати. Писати в нього гарно не виходило. Літери лягали на папір якось кривувато, їхні хвостики між собою іноді не в’язались, а деякі букви намагались вистрибнути із загального рядка і гордо стирчали над усіма іншими. От тільки мама сказала, що до Миколая треба звертатись лише особисто. Він нібито не розуміє друкованих фраз – старенький бо вже і звик за століття, що діти саме пишуть до нього листи. Після таких слів матінки і всівся Тихонюк за стіл, важко зітхнув, взяв ручку та почав виводити зазначений вище текст.

Родина Тихонюків жила в старій п’ятиповерхівці, неподалік центру. Район був тихий, вулиці вузенькими (двом автомобілям на дорозі розминутися складно), а до школи, в якій вчився Василько, йти усього 10 хвилин. Мама з татом повертались додому з роботи пізно, зазвичай втомленими, іноді навіть говорити їм було важко, тож увечері, найчастіше, Василь одиноко сидів у своїй кімнаті за комп’ютером або за уроками, якщо не встигав чогось зробити вдень.

А ще в нього була Зірка! Так-так! Своя, особиста Зірка, яка щовечора заглядала у вікно тільки для нього. Зірка була яскравою, величенькою, іноді чомусь змінювала колір, стаючи то рожевою, а то набуваючи зеленуватих відтінків. Вона з’являлась, щойно починало темніти, загадково блимала до світанку і щезала з першими промінцями сонця. З нею можна було говорити про все, довіряти будь-які таємниці та просто плакатись на життя. Вона заспокійливо мерехтіла, і Василько дійсно відчував полегшення після спілкування з небесним світилом.

На другому місці після Зірки перебував у нього Друг. Друг взагалі-то був подругою. Її звали Маринка. Вона вчилась в одному з Тихонею 3-А класі, мала смішні кіски, що чомусь весь час весело стирчали доверху, і, так само як і Зірка, могла з легкістю вирішувати всі проблеми Василька.

Тихонюк знову зітхнув, з надією подивився на листок у руках, перевів погляд на монітор. У свої «солідні» роки він вже іноді задумувався про існування святого Миколая, але десь там, у глибині дорослих думок, ще існувала впевненість, що той таки існує і навіть виконує всі бажання (якщо дуже захотіти!). Ну, може, іноді залучає до того батьків, коли не все може встигнути сам!

Василько недбало скотчем прикріпив записку до скла, кинув вже сонний погляд на свою Зірку, подумки побажав їй доброї ночі та, вимкнувши комп’ютер, скрутився калачиком під ковдрою на ліжку. До того моменту, коли святий Миколай розкладатиме подарунки під подушки слухняних дітей, залишалось два дні…

Зранку на землю випав сніг. Він був першим цього року, легким, як пух, і білим, наче тільки-но випране простирадло. А ще чомусь мав запах морозива з ваніллю, яке так полюбляв Тихоня. Він навіть не втримався й лизнув його, набравши повні жмені снігу.

Біля школи відбувалося справжнє побоїще. Сніжки зі свистом прошивали простір, намагаючись потрапити в перехожих, старших школярів, що по-дорослому неквапом наближались до «храму знань», та вчителів, які воліли швидше проскочити небезпечні ділянки. Дітиська з червоними, ніби натертими буряком щоками, гасали подвір’ям, згрібали сніг звідусіль, ліпили з нього тверді холодні кулі та знову відкривали вогонь по тих, хто мав необережність трапитись на шляху.

Колька Безруков, нагрібши чималу грудку снігу, підбіг ззаду до Маринки, яка безтурботно крокувала доріжкою до входу, відтягнув капюшон її куртки і сипанув все те за комір (ще й пригладив для чогось!), задоволено посміхнувшись. Дівчинка голосно скрикнула від несподіванки та різкого холоду, застигла на місці і… заплакала! Тихоня хотів було щось сказати Безрукову, але той показав йому здалеку кулака, швиргонув сніжкою, ледь не потрапивши нею Василькові в око, та побіг у своїх справах. Тихонюк за ним не кинувся. Колька був на рік старший, а ще нібито займався боксом.

Тихоня, на всякий випадок обережно оглядаючись, наблизився до Маринки, хотів її заспокоїти, щось сказати добре, але дівчина подивилась на нього ніби на порожнє місце, байдуже відвернулась і подріботіла до школи. Плечі її час від часу здригались. У класі вона пересіла за іншу парту, а на Василька навіть не подивилась за весь день ані разочку!

Вночі Тихоня захворів. У нього несподівано піднялась температура, горло горіло вогнем, тіло лихоманило, кидаючи то в жар, то обливаючи холодним потом. Тихонюк з важкістю піднявся, сів на ліжку, опустив на підлогу ноги. Треба було покликати маму (нехай би дала якісь пігулки), але язик чомусь не слухався, видаючи на-гора тільки якесь незрозуміле мукання. Василь кинув поглядом у вікно, шукаючи свою Зірку. Йому здавалося, що варто побачити її тьмяне сяйво, як хвороба зразу відступить, вирішаться всі проблеми з Маринкою та життя далі потече в позитивному руслі. Однак Зірки на небі не було! Ні, нічний небосхил був ясним, без хмаринки на ньому. Інші світила перебували на своїх законних місцях, віщуючи гарну погоду на завтра, а от тієї єдиної, своєї, не було!

Тихоня навіть з ліжка скочив, забувши про хворобу. Він прожогом кинувся до вікна. Ні! Точно немає! Василько із розпачем зірвав папірець із замовленням святому Миколаю, все ще сподіваючись, що Зірка сховалася за ним, але небо на місці, де щовечора можна було побачити привітне сяйво, було порожнім! Хлопчик сердито порвав записку Миколаєві, розкидав шматочки по підлозі, втомлено всівся біля столу. Несподівано увімкнув невеличкий нічник, схопив ручку, вихопив з принтера листок паперу та щось швидко на ньому написав. Дістав стрічку зі скотчем і міцно, хрест-навхрест, приклеїв нову записку на вікно. Потім втомлено дочовгав до ліжка, обережно опустився на нього, ліг і відключився, провалившись у глибокий сон.

На ранок температура спала. Тихоню залишили вдома, обклавши таблетками, мікстурами і горнятками з чаєм та іншими напоями. Він лежав, відчуваючи страшну слабкість і не маючи бажання навіть рухати ногою чи рукою. Час від часу провалювався в тривожний сон, прокидався з пересохлим ротом, великими ковтками поглинав якийсь напій і знову засинав. Іноді дзвонила мама, цікавилась його здоров’ям, потім телефонував тато, проявляючи турботу. Тихоня щось хрипло відповідав у слухавку, намагаючись швидше згорнути розмову.

О сьомій годині вечора, коли за вікном вже згущеним молоком застигла темрява, вхідні двері брязнули замком, запускаючи когось у квартиру. Мама з передпокою щось радісно вигукнула, та стало чути, як у ванній кімнаті біжить вода. Чиїсь тихі кроки зашурхотіли зовсім поруч, Тихоня з важкістю розплющив очі і від радості голосно скрикнув! У тьмяному світлі нічника йому усміхалася… Маринка! Він скочив з ліжка, на ходу натягаючи чисту футболку і припрошуючи дівчину сісти. Погляд Тихонюка ковзнув на вікно. На своєму звичайному місці яскраво сяяла вона, його Зірка!

Святий Миколай таки виконав його бажання!

Автор: Сергій Гридін

Наступна

Жовтневе Різдво Ханни

Ханна лежала у своєму широкому (занадто широкому – усвідомила раптом) ліжку й навпомацки вдивлялася в ... Читати далі

Попередня

Різдвяна магія

Ілюстративне фото з Центру управління космічними польотами Вона завжди прокидалась рано-вранці ... Читати далі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *