Притчі 
Новина, яку Оленка побачила в інтернеті, шокувала її: відома американська феміністка заявила на весь світ, що вагітна і планує позбутися своєї вагітності саме у переддень Христового Різдва, таким чином висловлюючи свій протест проти вчення Церкви, яка вважає аборт вбивством, злочином проти беззахисного життя, дарованого Богом.
Оленка перебігла очима «аргументи» феміністки про право жінки розпоряджатися своїм життям і своїм тілом, про те, якої шкоди завдають вагітність і пологи жіночому організму та як часто діти стають на перешкоді самореалізації жінки.
Оленці було всього 17 років, і в неї також були мрії про самореалізацію. Хотіла закінчити коледж, опанувавши фах кондитера, а згодом – відкрити власну затишну кав’ярню. А ще вона мріяла про коханого чоловіка і трійко дітей, для яких вона би готувала різні смаколики. Вона так любила готувати! Тата свого Оленка не пам’ятала, маму, що зловживала алкоголем позбавили материнських прав, а 10-річну Оленку скерували до інтернату. З мамою у занедбаній квартирі їй було холодно й голодно, в інтернаті годували та одягали, але дівчинка і тут чулася самотньо і незатишно. Вона так мріяла вирватися з тих інтернатських стін на волю, вивчитись на кондитера і кулінара, щасливо вийти заміж і мати хоч би зовсім крихітну, але свою квартирку, яку би вона наповнила таким затишком і теплом, такими смачними ароматами!
Вона вступила до омріяного коледжу і… зустріла омріяне кохання. Вона, що не знала у своєму житті батьківської опіки, прихилилася до четвертокурсника Сашка всією душею. Полюбила сильно, відчайдушно, уперше… І байдуже, що дівчата-старшокурсниці попереджували про непостійну Сашкову натуру і навіть їхня кураторка, Ірина Миколаївна, бажаючи застерегти довірливу дівчину-сироту від проблем, лагідно радила Оленці бути обережною у стосунках з хлопцями. Але Оленка любила Сашка і була готова заради нього на все. І коли зрозуміла, що вагітна, не злякалася. У неї є Сашко, це їхнє малятко! Ну і що, що вони студенти, якось дадуть собі раду. Вони одружаться, їм як виділять окрему кімнату у гуртожитку…
Навіть у страшному сні вона не могла передбачити Сашкової реакції і його жорстоких слів: «Ти що, дура чи такою притворяєшся? Яка дитина, яка сім’я, подивися на себе! Коротше, я тут ні при чому, зарубай це собі на носі!»
Вона хотіла померти у ту мить, просто померти. Не пам’ятає, як дійшла до храму св. Андрія і впала на коліна перед чудотворною іконою Божої Матері. Вона дивилася на немовля на руках Богородиці і розуміла, що ніколи, ніколи не зробить аборту, що народить це малятко і буде йому найкращою мамою у світі, і буде для нього готувати смачні кашки, і запіканки, і… Але як вона собі дасть раду цим усім? Вона ж не знає, як доглядати за малими дітьми. Її ж, напевно, виселять з гуртожитку, з неї будуть глузувати…
Рясні сльози лилися з Оленчиних очей, і вона не відразу відчула на собі погляд старенького монаха.
– Що з тобою, дитино?
– Я вагітна…. Він не хоче цієї дитини. У мене нікого немає. Я – сирота.
– Ні, дитино, у тебе є Батько! – він скерував свій погляд на образ Милосердного Ісуса. – Запам’ятай це на все своє життя. І в тебе є Мати. Знаєш, понад 2 тисячі років тому вагітну Марію теж ніхто не хотів приймати. Але Господь подбав про неї і її Дитятко. Воно народилося у вбогості й стало світлом для всього світу. Через кілька днів знов Різдво Христове. Нехай воно подарує тобі надію.
І монах тепло благословив Оленку.
Вона вийшла з храму у вечірній зимовий вечір спокійною і умиротвореною.
Довго гуляла середмістям Львова, дивилася на зоряне небо, немов черпаючи в ньому спокій для свого серця.
Коли повернулася до гуртожитку, дівчата-сусідки по кімнаті вже спали. Увімкнула комп’ютер, треба ж готуватися до останнього іспиту! І тут – ця новина про ту американську феміністку…
«Як це жорстоко, – думала Оленка, – вбивати маленьке життя у своєму лоні. – Як же воно може перешкоджати якійсь там жіночій самореалізації? Ми разом будемо самореалізовуватися!»
…Іспит у Ірини Миколаївни припадав на 5 січня. Оленчині однокурсники вже були в передчутті Святого Вечора і Різдвяних свят, а Оленкою оволодівав дедалі більший сум. Куди вона подасться на Різдво? З ким вечерятиме у Святий вечір? Сама, в гуртожитку…
До того ж у неї почалася жахлива нудота, з якою було так важко ховатися!
До авдиторії складати іспит зайшла останньою. Зайшла, і відчула, як підкосилися ноги.
– Що з тобою, Оленко? – захвилювалася Ірина Миколаївна, що ледве встигла підхопити зблідлу студентку.
– Я вагітна! І… я… я… зовсім сама, – не в силі більше стримуватися, розридалася. Оленка.
– Моя бідолашна дівчинка! – пригорнула дівчину викладачка.
І раптом поривчасто, схвильовано мовила: «Ти не будеш сама. Ми з чоловіком 20 років мріяли про сина чи донечку. Якщо ти захочеш – будеш нашою… Нашою дитиною… А твоє малятко нам буде внучатком…»
…Наступного дня на кухні в Ірини Миколаївни було гамірно й весело.
Оленка, приспівуючи (Боже, у неї є дім, у неї є рідні люди, у неї є кухня, де вона може готувати!), робила вареники, Ірина Миколаївна смажила пампушки, а її чоловік тер у макітрі мак, раз у раз щасливо поглядаючи на радісних жінок. Вже давно він не бачив своєї Іринки такою щасливою. Та й безпосередню і щиру Оленку він відразу прийняв, як рідну.
Оце так несподіваний різдвяний подарунок!
– Ну що, дівчатка, йдемо виглядати різдвяну зірку?
– Ідемо, ідемо! – як мала дівчинка, застрибала Оленка.
І дивлячись у зоряне небо, згадала слова старенького монаха: «З тобою завжди є Небесний Батько. І Мати. Нехай це Різдво подарує тобі надію».
