Притчі 
Четверо гостей з України сидять за круглим столом у маленькому містечку Баварії. Один із присутніх зі сумом розповідає про розбещеність своєї похресниці, яка тероризує свою матір, вимагаючи все нові й нові суми на свої необдумані забаганки.
Над столом висить велика лампа з молочно-білого скла. Її світло освітлює стіл і все, що на ньому. Господиня то з’являється в цьому світлі з новими стравами, то зникає в темряві кімнати, щоб ще щось принести з кухні. Врешті сідає. М’яко освітлені обличчя. У кімнаті сутінки. Розмова між чотирма несподівано концентрується на темі важливости стола, який створив такий інтимний затишок. Господиня мешкає з чоловіком, дітей не має. Чому такий великий стіл? Хвалиться, що часто його ще й розсуває, бо він притягує гарних людей. У неї часто збирається дружна спільнота маленького містечка, щоб обговорити спільні справи і плани або поспівати. Це її велика родина.
Роздумуючи над тим, як допомогти у відносинах матері та егоїстки-доньки, хтось сказав: «А чи був у них такий стіл, за яким можна було б обговорювати різні теми і чи тоді молода особа була б такою?». Кожен пригадав історію чи ситуацію, пов’язану зі столом. Особливо зворушливою була розповідь про багатодітну родину. Перше, що молода пара після шлюбу зробила, – замовила великий важкий овальний дубовий стіл із дванадцятьма такими ж важкими дубовими стільцями. Це виглядало як дивацтво. Але майбутні батьки планували багато дітей, і стіл мав бути місцем спільного споживання їжі, молитви, зустрічей з друзями і родиною, веселих і сумних торжеств. Так і було. Нечасто випадає, щоб батьки з п’ятьма дітьми снідали одночасно. Але вечеряють завжди разом. Світло над столом гуртує родину. Крім того, зазвичай тут горить і свічка. Кожен розповідає про прожитий день. Буває і посваряться, і помиряться, щось планують. Кожен по черзі подає до столу. У суботу за столом тихо співають вечірню. «Колись на цьому столі має лежати моя домовина», – говорив батько. А який приємний був останній вечір, коли прийшов дядько і грав на скрипці українську класику періоду романтизму. Як усі заніміли від захвату!
З історичних витоків саме таке призначення мав стіл в українській родині. Хай це анахронізм, але чи не є найбільшою метою збереження традиційної здорової родини як клітини української нації?
«Майбутність належить тим народам, – казав великий Митрополит Андрей Шептицький, – в яких родинне життя чисте і святе.»
