Притчі 
Диякони є служителями, рукоположеними для виконання завдань служіння Церкві; вони не отримують службового священства, але свячення дає їм важливі функції служіння Слову Божому, у здійсненні Божого культу, у пастирській діяльності й харитативній службі.
МОРІН
Історія малої Морін почалася в одному бідному кварталі Глазго. Це шотландське місто – одне з найбідніших у Європі.
Зазнавши злигоднів у дитинстві, Морін, ставши дорослою, почала займатися бізнесом. Завдяки непосильній праці, вона досягла успіху.
Дівчина познайомилася з юнаком на ім’я Джордж, який також знав, що таке нестатки. У Джорджа була хороша робота в супермаркеті. Між молодими людьми виникла симпатія і вони вирішили замешкати разом.
Та дуже швидко Джордж почав випивати, і тоді виявилася його холерична вдача. Після двох років спільного життя він не зупинився на словах і перейшов до дій.
Позаяк він бив її все більше і більше, Морін також почала пити, аби втопити в алкоголі своє горе. Вона розсталася із Джорджем і долучилася до групи анонімних алкоголіків, намагаючись покинути пити.
Там вона познайомилася з Х’югом, спокійним хлопцем, який розповів їй, що приходить на ці зібрання вже два з половиною роки.
– І як ви виходите з цього?
З простотою, яка підкуповувала, Х’юг відповів:
– Участь у зібраннях надала мені постійність, а от мир мені дав Христос.
Та Морін і чути цього не хотіла.
– Та що там твій Христос? Він нічого для мене не зробив!
Та Х’юг не здавався. Він сказав:
– Ісус для мене є всім. Він живий, Морін, і хоче увійти у твоє життя.
Він сказав це з таким переконанням, що на його обличчі можна було прочитати мир і радість.
Трохи згодом, однієї ночі, коли Морін занепала духом, вона вигукнула:
– Боже, Ти мене чуєш? Не знаю, як з Тобою говорити. Але допоможи мені, будь ласка!
Згодом вона розповіла, як раптом зрозуміла, що Бог її безконечно любить. Морін розказала про це Х’югу, і вони разом вирішили присвятити своє життя тому, щоб розділяти з найбільш знедоленими ту любов, яку отримали. Вони передовсім думали про всіх тих бездомних, які мерзли у Глазго холодними зимами.
При допомозі друзів вони придбали старий двоповерховий автобус. Перший поверх облаштували під кухню-їдальню. На другому зробили кімнату для приватних бесід і спальню для жінок з дітьми, жертв насильства. Там вони могли перебувати, доки батько не протверезіє.
Упродовж багатьох років вони щоночі патрулювали вулиці, аби підтримати бездомних, пригощаючи їх гарячим чаєм і канапками з теплими сосисками. Про їхній автобус знали у цілому Глазго. Він називався «Відчинені двері».
Морін і Х’ю буквально здійснили слова Євангелія: «Але, коли справляєш званий обід, клич убогих» (Лк. 14:13). Церкві необхідні диякони, щоб служити бідним. І вона тішиться всіма тими, хто служить бідним, навіть якщо вони й не мають свячень.
ЗЛИВОК ЗОЛОТА
Коли я був дитиною, батько казав нам, що якщо він колись виграє у лотерею багато грошей, то одразу віддасть усе Малим Сестрам Убогих.
А я думав, що він міг би принаймні купити нам шоколадку!
Згодом я ознайомився з історією Жанни Жуган, засновниці цього ордену, і зрозумів, чому мій тато так нею захоплювався.
Жанна народилася у Канкаль, що лежить між Сен-Мало і Мон-Сен-Мішель. У молодості вона була високою, стрункою і красивою дівчиною. Тому й не дивно, що один молодий моряк закохався у неї і попросив її руки. Жанна не відмовила, але попросила почекати декілька років.
Коли він повернувся через два роки, вона сказала йому, що за той час зрозуміла, що Бог кличе її до служіння Йому, і що вона обрала целібат. Своїй матері вона сказала: «Бог хоче мене для Себе. Він зберігає мене для справи, яка ще досі невідома!».
Ця справа не забариться стати відомою. Жанна привела до себе у Сен-Серван, що поблизу Сен-Мало, одну літню жінку. Анна Шовен була незряча і немічна, яку всі покинули. Жанна прийняла її за свою матір, як сама сказала. Вона вклала її на своє ліжко, а сама облаштувалася на горищі.
І так пішло далі! Невдовзі інша літня жінка, Ізабель, долучилася до Жанни. Вона також була дуже знесилена і не могла рухатися. Молода кравчиня Вірджинія прийшла допомагати Жанні. Згодом це розрослося як снігова куля, і з потреб бідняків повстало згромадження Малих Сестер Убогих.
Звичайно, всі ці люди щодня хотіли щось їсти. Тоді Жанна взяла кошик і пішла збирати милостиню, просячи грошей і їжу. Згодом вона зізнається: «Це мені дорого коштувало, та я робила це для Бога і дорогих моєму серцю бідних людей».
І Бог не покинув її.
Якось вона збирала милостиню у Сен-Мало. Один чоловік страшенно розсердився. То був судновласник, який слідкував за розвантаженням вантажу – зливків золота. І ось один зливок впав у воду! Це була трагедія. Жанна заспокоїла чоловіка, кажучи, що дорогоцінний предмет знайдеться. І справді, коли вона повернулася зі збору милостині, зливок уже виловили. Заспокоєний судновласник, який знав про діяльність Жанни, подарував його їй, щоб вона мала з чого утримувати своїх бідняків.
Жанна одразу прийняла до себе сиріт, якими ніхто не опікувався. Вона зрозуміла слова святого Якова: «Справжня віра полягає у тому, щоб приходити на допомогу сиротам і вдовам у їх нещасті».
