Таємниця червоних рибок – Частина 3

Аргумент

Під час жорстокої бійки один китаєць вкусив іншого за ніс. У результаті обоє зустрілися в суді.

Винуватець запекло оборонявся.

– Цей чоловік – страшенний крутій. Він сам вкусив себе за ніс! – кричав він, вказуючи на потерпілого пальцем.

– Але ж ніс знаходиться вище від рота, – заперечив суддя. – То як він міг вкуситися в ніс?

– А він став на голову, – відповів оскаржений.

Якщо ми вирішили когось оскаржити, не зарадить жодна логіка. Є люди, які роблять усе, аби звалити вину на когось за те, що діється.

 tayemnytsya-rybok_24

Любовні листи

Один чоловік кілька місяців поспіль безуспішно добивався побачення із жінкою, котру кохав. Він дуже страждав, коли чув відмову. Врешті-решт жінка поступилася і погодилася на зустріч.

– Ось тобі година й місце. Приходь! – сказала вона.

У призначений час, у призначеному місці чоловік нарешті сів побіля своєї коханої. Він сягнув до кишені і вийняв стос любовних листів, які написав за ті місяці.

Листи, сповнені хвилювання, свідчили про біль і гаряче прагнення досвідчити радість від подружньої любові. Чоловік став читати їх своїй коханій.

Минула година, а він усе читав і читав.

Нарешті жінка сказала:

– Який ти дурень. Твої листи – про мене і про те, як ти мене кохаєш. І зараз, коли ми сидимо разом, ти порпаєшся у своїх паперах.

Є люди, які сідають на коліна Господу Богу і бурмотять молитви, перегортаючи десятки сторінок у старому молитовнику.

tayemnytsya-rybok_25 

Кулачок

Один хлопчик завжди приходив до школи, тримаючи міцно затиснений лівий кулачок. Коли вчителька викликала його, він уставав і відповідав на питання, проте ліву долоньку усе ж не розтискав. Писав хлопчик правою рукою, проте й тоді його лівиця була стиснена.

Нарешті вчителька, аби задовольнити цікавість інших учнів, спитала, чому він так робить.

Хлопчик спершу не хотів відповідати, але згодом, зважився на прохання вчительки та щоб пояснити усе друзям із класу, поділився своєю таємницею.

– Кожного ранку, коли я виходжу до школи, мама цілує мою ліву руку, а потім, закриваючи долоню, усміхається й каже: “Дитино, добре тримай тут мамин поцілунок!” Тому моя ліва рука завжди затиснена: я тримаю матусин цілунок.

* * *

Один чоловік тримав у своєму кабінеті коробку з-під взуття. Усі говорили йому, що вона порожня.

– Ні. У ній – любов моєї доньки, – відповідав чоловік

tayemnytsya-rybok_26 

Молитва

Вчитель недільної школи питав дітей чи вони моляться.

– Скажи нам, чи ти відмовляєш вечірні молитви?

– Так, звичайно.

– А вранці також молишся?

– Ні!

– Чому?

– Бо вдень я нічого не боюся.

Нерідко лише страх змушує нас до молитви. Це принижує і Бога, і нас.

Завдяки молитві сходить сонце. Молитва, постійна і кріпка, хай якою мовою промовлена, знає, що по той бік є Хтось, хто на неї чекає, Хтось, хто її слухає.

tayemnytsya-rybok_27

Жахлива історія

Один хлопець учинив крадіжку. Через якийсь час справа вийшла на яв. Хлопець страшенно боявся реакції свого батька – чоловіка гідного і шанованого в місті.

Атмосфера в хаті була страшенно напружена. Після вечері в кухні залишились тільки батько і син.

Хлопець з острахом чекав, але батько за цілий вечір не зронив ні слова. Несподівано батько встав і підійшов до коминка. Він узяв до рук залізну кочергу. Кочерга мала загострені зубці і була розпечена до червоного. Батько мовчки наблизився до столу. Переляканий хлопець не зводив із батька широко відкритих очей.

Батько став біля сина, поклав свою руку на стіл, а потім проткнув її розжареним залізом. При цьому він не вимовив ані слова.

Без сумніву, це жахлива історія, але про що ти думаєш, коли бачиш хрест?

tayemnytsya-rybok_28 

Лісоруби

Два лісоруби працювали в лісі. Дерева мали грубезні міцні стовбури. Обидва лісоруби послуговувалися сокирами з неабиякою вправністю, проте кожен робив це у свій спосіб. Перший рубав дерево вперто і наполегливо, зупинявся лише на якусь хвильку, аби передихнути.

Другий же щогодини робив собі тривалу перерву.

Коли стало смеркати, перший зробив тільки половину справи. Він так стомився, що не годен був і сокири підняти. Другий, нехай це здається неймовірним, таки зрубав своє дерево. Лісоруби починали одночасно і дерева були однаковісінькі.

Перший не повірив своїм очам:

– Нічого не розумію! Ти щогодини відпочивав. Як тобі вдалося скінчити так швидко?

Другий, усміхаючись, відповів:

– Ти бачив, що я кожної години робив собі перерву. Проте ти не помітив, що перепочинок я використовував для того, аби підгострити сокиру.

Твоя душа – мов гостра сокира. Не дозволяй щоб вона затупилася. Щодня гостри її потроху.

  1. Затримуйся на десять хвилин, аби послухати музику.
  2. Коли можеш, влаштовуй собі прогулянки.
  3. Щодня обнімай тих, кого любиш, і скажи кожному з них: “Ти мені дорогий”.
  4. Святкуй річниці, дні народження, іменини і все, що собі пригадаєш.
  5. Будь люб’язним з усіма, а також зі своїми найближчими і з домашніми.
  6. Усміхайся.
  7. Молися.
  8. Допомагай тим, які тебе потребують.
  9. Зроби для себе щось приємне.
  10. Підніми голову і прагне до неба.

tayemnytsya-rybok_29

Три слова

Один молодий лицар був відомий своїм розпусним способом життя. Монах намагався напоумити лицаря, що він ризикує постати перед судом Божим з душею, обтяженою гріхами.

– Нема чого боятися, – легковажно відповів лицар. – Тобі ж відомо, що Господь Бог добрий і милосердний. Перед смертю я промовлю три слова, які принесуть мені вічне спасіння. Скажу: “Господи, змилуйся і прости”.

Монах похитав головою, а лицар, сміючись, знову взявся за своє.

Якось, під час сильної бурі, лицар їхав верхи уздовж берега глибокої ріки. Він не хотів пропустити балу. Та раптом ударив грім. Кінь із переляку став диби і скинув вершника в стрімку течію.

Перед смертю лицар викрикнув свої три останні слова:

– Щоб ти здох!

Дві рибки плавали одна побіля одної. Раптом молодша запитала старшу:

– Що воно таке, що про нього всі говорять?

– Що саме?

– Море.

Старша рибка вибухнула голосним сміхом (якщо так можна сказати про рибку):

– Море – це те, що навколо нас. Ми є в ньому.

Молодша рибка недовірливо похитала головою:

– Не вірю. Це тільки солона вода!

* * *

Тільки солона буденність може підготувати нас до вічності.

tayemnytsya-rybok_30 

Вічність

Був собі монах. Жив він мирно і безтурботно. Але була одна річ, яка позбавляла його спокою: він боявся вічності. У раю вибрані співають хвалу Богу, так, як це роблять монахи. Але одна річ чинити це упродовж якогось часу, а інша – цілу вічність. Яка ж нудьга охопить через кілька мільйонів років щасливців, що перебувають поруч із Богом!

Якось навесні монах вийшов, аби прогулятися в лісі, що зусібіч оточував монастир. Повітря було свіже й легке, напоєне запахущими травами і квітами.

Монах зітхнув, згадавши про свій клопіт. Над його головою заспівав соловейко. Пісня його була навдивовижу чиста й мелодійна. Монах так заслухався, що й забув про свої тривоги. Ніколи-бо в житті не чув він такого дивовижного співу. Ще яку хвилину захоплено слухав, а потім подумав, що уже час повертатися до спільноти на вечірню молитву, відтак поспішив до монастиря.

Відчинив йому брат, якого він не знав. Підійшов ще один монах, потім ще один і ще один, але жодного з них він ніколи не бачив.

– Чого потребуєш, брате? – спитав його брат-воротар.

Монах, уже добре розсердившись, відповів, що хоче увійти, аби не спізнитися. Проте брат, виглядало, його не розумів. Тоді монах попросив зустрічі з отцем ігуменом. Та виявилося, що ігумена він теж не знає. Бідолашний монах, перелякався. Затинаючись, він пояснив, що вийшов із монастиря трохи прогулятися і затримався на хвильку, аби послухати спів соловейка. А тоді відразу поспішив назад, щоб устигнути на вечірню молитву. Ігумен мовчки вислухав його.

– Сто років тому, – мовив ігумен, – один із монахів цього абатства вийшов із монастиря якраз о цій порі і в цій годині. Він не повернувся і ніхто його більше не бачив.

Тоді монах зрозумів, що Бог його вислухав. Якщо сто років йому пролетіли як одна хвилина, коли він був захоплений піснею соловейка, то вічність буде не чим іншим як миттю найвищої екстази в Бозі.

Один пророк безнастанно докучав Богові:

– Чому не зробиш це? Чому не вирішив цієї справи? Чи Тебе влаштовує такий стан речей? Берися сміливо до діла. Не барися! Що станеться зі світом, якщо все залишиться так, як є?

Нарешті Бог промовив до нього:

– Чому тебе все так дратує? – спитав Він. – От мине тридцять п’ять тисяч років, а там побачимо…

Час Бога не такий, як наш, людський.

tayemnytsya-rybok_31

Місяць

Була собі дівчина, яка кожного вечора дивилася на місяць. Їй здавалося, що в срібляному сяєві нічного світила вона бачить профіль незнайомого юнака. Можливо, це було лише таємниче відображення якогось сну. Дівчина зітхала і чекала.

У другій частині світу жив юнак, який щоночі дивився на місяць. Йому здавалося, що на його блідій поверхні він бачить профіль чарівної жаданої дівчини.

Юнак був вправним лучником.

Однієї ночі він узяв найгострішу і найстрімкішу стрілу, заклав її на тятиву, нап’яв лук з усієї сили і вистрілив у блідий силует місяця.

Тверда як сталь і бистра мов блискавиця стріла вцілила в місяць і відламала від нього маленький шматочок. Шматочок упав на землю і розбився на дві частинки.

Одна частинка впала на груди відчини, а друга – під ноги лучникові.

Кожен із них повісив собі свою частинку місяця на шию, немов дорогоцінний амулет. Чи зустрінуться вони колись? Можливо.

Ми всі схожі на цих двох. Блукаємо по світі, носячи у собі половинку якогось сну.

Не знаєш напевно, у кого друга половинка твоїх мрій. Тому, щоб не помилився, будь люб’язним з усіма, кого стрінеш

tayemnytsya-rybok_32 

Принцеса

Був собі колись король і мав він дуже гарну і добру доньку. На жаль, принцеса слабувала на дивну хворобу: коли дівчина підросла, її руки й ноги втрачали силу, до того ж у неї падав зір і слух. Багато лікарів намагалися вилікувати принцесу, але все намарне. Якось до королівського двору прибув старець, про якого всі говорили, що йому відома таємниця життя. Усі придворні поспішили до нього і стали просити його ради, як допомогти хворій принцесі. Старець дав дівчині кошик із лози, прикритий зверху, і мовив:

– Візьми, це твої ліки. Вони тебе зцілять.

Сповнена радості і надії, принцеса підняла з кошика накриття. Те, що вона уздріла, боляче її вразило. На дні кошика лежала дитина, виснажена хворобою. Дитя зазнавало ще більше страждань, ніж вона.

Серце принцеси заполонило співчуття. Не зважаючи на біль, вона взяла дитя на руки і стала ним опікуватися. Минали місяці. Принцеса, крім дитини, не бачила нічого. Вона годувала дитя, пестила його, усміхалася йому, лагідно розмовляла з ним по ночах, попри те, що сама відчувала велику втому і біль.

Минуло майже сім років – і сталося неймовірне. Одного ранку дитя усміхнулося і стало ходити. Принцеса взяла його на руки і, наспівуючи, пустилася з ним у танок. Дівчина давно не була така гарна і зграбна. Вона навіть не спостерегла, як одужала.

Господи, коли я голодний, пришли мені когось, кого треба нагодувати;

коли я спраглий, пришли мені когось, хто потребує води;

коли мені холодно, пришли до мене когось, хто прагне тепла;

коли я страждаю, пришли до мене когось, хто прагне розради;

коли мій хрест стає тяжкий, дозволь мене ще взяти хрест інших;

коли я не маю часу, пришли мені когось, хто потребує негайної помочі;

коли мені бракує відваги, пришли до мене когось, кого потрібно підбадьорити;

коли я хочу, щоб хтось мене зрозумів, дай мені когось, хто потребує розуміння;

коли прагну чийогось піклування, пришли мені когось, хто потребує опіки;

коли я думаю лише про себе, зверни мої думки до інших.

tayemnytsya-rybok_33

Порада

Одна жінка прийшла до спеціаліста і сказала:

– Допоможіть мені! У мене серйозні проблеми з чоловіком. Кожного вечора, коли він повертається додому, виникає жахлива сварка.

Знавець відповів:

– Цьому легко зарадити.

– Гаразд, але скажіть, що я маю зробити?

– От, будь ласка: увечері, перед приходом чоловіка, вживайте ці чотири смоктальних пігулки в рожевій оболонці. Але вживайте не всі нараз, а по черзі, одну за одною. І прошу, смокчіть її повільно, дуже повільно.

Через тиждень жінка прийшла до спеціаліста усміхнена і спокійна.

– Пігулки просто чудодійні! Я хотіла би придбати ще одну упаковку. Відколи їх уживаю, жодного разу не посварилася з чоловіком, коли він повертається увечері.

Французький міністр закордонних справ Роберт Шуман якось пояснював, чому він не одружився.

“Це було доволі давно. Я їхав у метро і наступив на ногу якійсь жінці. Щойно я зібрався попросити вибачення, як вона накинулася на мене з криком: “Йолопе! Дивися, куди ступаєш!” Потім підняла голову, почервоніла і зніяковіло мовила: “Ох, перепрошую, пане! Я подумала, що це мій чоловік…”

“Язик – невеликий член, але багато чинить. Подивись, невеликий вогонь‚ а як багато речей спалює!… Бо всяке єство звірів і птахів, плазунів і морських тварин приборкується і приборкане людським єством, а язика приборкати ніхто з людей не може…” (Як. 3:5-8).

tayemnytsya-rybok_34

Ложечка

Погідна старенька, лежачи в лікарняному ліжечку, розмовляла зі священиком, який пришов її навідати.

– Господь дарував мені дивовижне життя. Я готова до відходу.

– Знаю, – тихо промовив священик.

– Маю лише одне бажання. Я б хотіла, аби мене поховали з ложечкою в руці.

– Як це? – здивувався священик. – Чому Ви хочете, аби Вас ховали з ложечкою?

– Мені дуже подобалося брати участь у святочних прийняттях, які організовувалися в нашій парафії. Коли я підходила до свого місця, то завжди дивилась, чи на столі побіч тарілки лежить ложечка. Знаєте чому отче? Коли я бачила ложечку, то знала, що наприкінці забави подадуть торт або морозиво.

– І що?

– Це означає, що найліпше з’являється в кінці! І це я хочу сказати всім на своєму похороні. Коли люди ітимуть попри мою труну і питатимуть, чому зі мною ця ложечка, я прошу Вас, отче, скажіть їм: ложечка в мене тому, що найліпше завжди подають у кінці.

Одного лікаря діймав пацієнт, який страшенно боявся смерті: “Як воно буде, пане лікарю? Що станеться?”

Лікар уже було відчинив двері, аби вийти, коли несподівано до кімнати вбіг песик хворого. Гавкаючи і повискуючи з радощів, він вискочив на ліжко і кинувся лизати руки і щоки господаря. Лікар промовив:

– Отак воно й буде. Хтось відчинить двері і …

tayemnytsya-rybok_35

Наступна

Троянда також важлива - Частина 1

Троянда Німецький поет Рільке якийсь час жив у Парижі. Щодня дорогою до університету він разом ... Читати далі

Попередня

Таємниця червоних рибок – Частина 2

Інші Батько зі сином сиділи у бічній наві храму. За якийсь час дитина торкнула батька ... Читати далі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *