Тому що я – Агнеса

«Бог – це любов», – каже святий Іван. Але що воно таке ця любов? Її відблиск бачимо на тих, хто нас любить. Це дозволяє нам її відчути. Як контраст до неї є ті, що нас не люблять. І це, як не дивно, допомагає нам краще зрозуміти любов. Саме такий досвід пережила жінка, яку покинув чоловік. Вона мені нещодавно написала про це. Листа цієї жінки я вирішив опублікувати. Егоцентрична любов її чоловіка дивним чином підкреслює особистісний характер та безкорисливість Божої любови.

«… Він не любив мене. Він любив у мені жінку, точніше сказати, жіночність: я була саме таким зразком жіночности, який його влаштовував. Однак коли він помітив, що я – “хтось”, коли зустрівся з моїм “я”, то почувався незатишно, не знаючи, що робити з цим “я”, з живою людиною. Відтоді в його житті з’явилося щось незручне, що йому муляло. Щось чи радше хтось, хто відмовляв йому в праві опинитися на самоті з річчю, яка йому належала; хтось, хто змушував рахуватися з правами когось, а насамперед із правом бути визнаною єдиною неповторною особистістю. Цього було вже занадто. Він віддалився, наче йому погрожували на його території. Я стала для нього небажаною гостею, бо дозволяла собі бути людиною, тоді як він вимагав від мене бути лише об’єктом, приємним і зручним зразком жіночности. Він відсторонився; почав розглядатися і одного дня знайшов іншу жінку, яка принаймні, як він гадав, погодиться бути його річчю.

… Більше не можу на нього тримати зла після жахливо похмурих місяців, коли я переходила від гніву до депресії, коли мене підстерігали всі можливі спокуси, коли я чіплялася за молитву, наче за рятувальне коло. Сьогодні я оволоділа спокоєм, чи радше спокій оволодів мною.

… І я змінилася, як це не парадоксально, завдяки своєму чоловікові. Через страждання нелюбої дружини я відкрила для себе, як сильно мене любить Господь. Відтепер я знаю, що Бог мене любить не як зразок людини і не тому, що Він любить людей, а тому що я – Агнеса. Він не чинить так, як сонце, яке байдуже й безпристрасно віддає своє тепло усякому створінню: Він віддає мені Свою любов, Він віддає мені Себе, бо я – це я. Він не чинить, як той, хто любить бідних, коли ніколи не знаходить часу подивитися їм у вічі чи дізнатися ім’я того, кому допомагає. Так, Бог чинить зовсім по-іншому. Він любить мене, Агнесу, саме тому, що я – Агнеса. Він знає моє справжнє ім’я. Він кличе мене на ім’я. Йому не терпиться почути мій відгук. Він не ревнує мене до моєї незалежности й особистости. Вони йому дорогі: чого б вартував мій відгук без них? Для Нього я не є річчю, якою, заволодівши, користуються. Він нескінченно поважає незалежність.

«Завдяки Божій любові я, врешті, помирилася зі собою і з іншими людьми. Бог відкрив у моєму серці джерело справжньої любови. Нарешті я жива. І час молитви став для мене часом найактивнішого життя…»

Зміст