Ти важливий для мене

Чи справді наш світ втрачає віру в кохання? Звісно, маю на увазі справжнє кохання, а не його підробки. Таке враження складається в нас із літератури, телебачення, кіна. Такий висновок напрошується з розчарованої фрази, яка так часто зривається з уст чоловіків і жінок будь-якого віку: «Я більше не вірю в кохання».

Які ж причини цього? Їх безліч. Часом сумнів закладається ще в ранньому віці, коли діти не отримують у сім’ї достатньо любови. На щастя, віра в любов, вроджена в будь-якому людському створінні, наскільки глибоко не була б захована, як рано не була б заперечена, залишається все ж не менш готовою воскреснути в дружбі чи шлюбі.

Але якщо дружба розчаровує..? А подружня любов зраджує…? Як тоді продовжувати вірити в любов, коли щоразу, як тільки думаєш, що врешті її знайшов, вона вислизає? Тому, хто не знаходить її в інших людях, слід пошукати у власному серці, віднайти в собі силу любити всупереч усьому і всім, незважаючи на байдужість і невірність. Однак це – рідкісна благодать в її релігійному значенні, тобто благодать у серці людини як плід Божої любови до праці.

Хочу оповісти один свій незабутній спогад.

Я знав Катрин молодою веселою студенткою, розумною і великодушною. Однак через шість років, змінена до непізнаваности, наче справжнє втілення скорботи, вона задзвонила в мої двері.

Із нею трапилася нещаслива пригода. Завершивши навчання, дівчина повернулася додому в Туніс, вийшла заміж за чоловіка, якого кохала до нестями, однак про те, що свого часу він відсидів у тюрмі за порушення моралі і мав безліч боргів, вона абсолютно нічого не знала. Менше, ніж за рік, мотивуючи це потребою капіталовкладення в перспективну справу, чоловік розтринькав усі статки своєї молодої дружини і збанкрутував. Однак, уміючи гарно говорити і переконувати, він починає працювати з її батьком і стає його довіреною особою до того дня, коли зникає, підписавши чеки без покриття. Його арештовують у Франції, утримують у паризькій тюрмі.

Катрин залишає Туніс і з маленькою донечкою їде до Парижу, відмовляючись покинути того, чиї брехня, шахрайство, мерзенні вчинки не змогли знищити в ній справжнього кохання. Вона казала, що бачить у своєму чоловікові ті душевні якості, яких не помічають інші.

Коли Катрин до мене прийшла, її розгубленість досягла краю. Чоловік часто відмовляв їй у зустрічах; а коли ж погоджувався на них, то лише для того, аби публічно принизити дружину. Він не приймав від неї ні білизни, ні їжі, котру приносила йому; як ніхто, вмів принизливо і болісно образити. Кожен візит все більше погіршував здоров’я молодої жінки. Однак вона не здавалася. Вона кохала його.

Ніхто не розумів, чому цей чоловік так ставиться до своєї дружини.

Друзі Катрин говорили їй: «Для того, аби бути врятованою, людина насамперед повинна хотіти цього. Коли ж твій чоловік відмовляється від допомоги – полиш його». Вона не слухала, адже була впевнена в тому, що останнє слово буде за її коханням.

Одного дня в офіційному листі їй повідомили про несподівану смерть чоловіка.

Того ж дня вона отримує листа від сповідника, який запрошує її на зустріч. Виявляється, що священик мав дивовижну розмову з в’язнем саме напередодні його смерти. Тепер духівник бажає розповісти про цю зустріч Катрин.

Священик намагався знайти спільну мову з цим чоловіком, однак той у відповідь лише богохулив. Ось якою була їхня розмова:

– Бог? Я Його ненавиджу.

– Ви не ненавиділи б Його так, якби не вірили в Нього.

– Я надаю перевагу пеклу. Ось мій вибір. Бог завадив мені ввійти до Нього того дня, коли я намагався покінчити життя самогубством. Я Його ненавиджу.

– Ви не зумієте позбавити Бога бажання вас любити.

– (Насміхаючись) Можливо, й так, але, врешті-решт, останнє слово – за мною! Я не забув науки катехизму.

– Ви маєте вірну дружину, навіть більш ніж вірну, її любов усе витримує…

– Саме цього я їй і не вибачу. Дружина відмовляє мені в пеклі. Але я зможу вбити цю її любов, і тоді нарешті зможу вбити себе, і Бог уже нічого з тим не вдіє.

Бачачи, що для молодої жінки слова її чоловіка залишаються загадкою, сповідник пояснив їй своє розуміння сказаного: «Його поїдала ненависть. Він був заворожений пеклом, місцем цілковитої ненависти. Мати його покинула, жорстоке поводження у виправному закладі викликало в ньому спротив, фінансові акули його використали, все і всі викликали, плекали і гострили в ньому почуття ненависти. Єдине, що, як тоненька волосинка, стримувало його на краю прірви, – це ваше кохання. І щоб мати право зважитися на відчайдушний учинок, він так несамовито старався обірвати цей останній зв’язок. Однак волосинка не обірвалася. Пекло не отримало своєї здобичі. Тому не переймайтеся спасенням чоловіка: коли той постане перед Господом, і Бог запропонує йому Свою любов, то завдяки вам чоловік не зможе сказати, що не вірить у цю любов».

Коли Катрин переповідала мені розмову зі сповідником, її обличчя омивалося слізьми і світилося радістю. Без надії сподіваючись, вона виявилася найсильнішою у вірності.

Слухаючи Катрин, я собі міркував про те, що на нас, грішників, завжди чекає Любов, яку ніщо не може знищити чи позбавити віри. Та любов непідкупна, непереможно вірна, відблиском якої є любов цієї жінки.

Як відлуння слів Катрин мені пригадалися чудові строфи з книги пророка Ісаї:

  • «Оскільки ти дорогий в очах Моїх, коштовний, і Я полюбив тебе» (43:4).
  • «Гори зрушаться і пагорби захитаються, – а милість Моя не відступить від тебе» (54:10).
Наступна

Шукаю твого погляду

Протягом усього періоду «окупації», коли хтось дзвонив у двері, їх відчиняли з острахом. Стількох друзів ... Читати далі

Попередня

Тому що я – Агнеса

«Бог – це любов», – каже святий Іван. Але що воно таке ця любов? Її ... Читати далі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *