Університетський щур

Одного разу щур, який постійно нишпорив у ринвах і зливних каналах, у пошуках їжі потрапив до університетського підвалу, де, на свій превеликий подив, наткнувся на свого двоюрідного брата. Той сидів у дротяній клітці, однак видавався здоровим і добре вгодованим. «Як життя? – запитав його. – Бачу, що простір, яким можеш пересуватися, вельми обмежений».

«Тепер я, як лабораторний щур, маю постійне місце проживання й служу науці, – не без гордощів відповів двоюрідний брат і надкусив шматок сиру. – Я – університетський щур».

Перш ніж ринвово-каналізаційний щур устиг привітати родича, почулися людські кроки, і в замку заскреготів ключ.

«Прощавай!» – промовив він і вишмигнув назовні.

Однак бажання скуштувати побаченого сиру змусило його наступного дня повернутися. На тому самому місці натрапив на порожню клітку свого двоюрідного брата й глибоко вражений зрозумів: «Наука пожирає власних дітей!»

КОМЕНТАР ДО ТЕКСТУ

Останнє речення немовби проводить аналогію між долею щура, принесеного в жертву науці, і життям багатьох науковців. Що станеться з ученим, його сумлінням, якщо під тиском політиків він сконструює ще страшнішу зброю, ніж існує тепер, або, піддавшись спокусі досягти прогресу, вийде поза усталені межі експериментів на людських генах?

ЦИТАТИ

• Наша наука стала страшною, наші дослідження – небезпечними, наші знання – убивчими. Фрідріх Дюренмат (1921-1990), швейцарський драматург (із п’єси «Фізики»)

БІБЛІЙНІ ТЕКСТИ

• Ам. 6:12; Мих. 2:1; Рим. 14:16.

Зміст