Одного разу блаженний Антоній молився у своїй келії, як почув голос: “Антонію! Ти ще не досягнув міри кравця, який живе в Александрії”.
Почувши це, старець встав рано вранці, поспішно пішов до Александрії. Коли він прийшов до вказаного йому чоловіка, той украй здивувався, побачивши в себе Антонія. Старець сказав кравцю:
– Розкажи мені діла твої, тому що заради тебе я прийшов сюди, залишивши пустелю.
Кравець відповідав:
– Не знаю за собою, що б я зробив колись щось добре; з цієї причини, просинаючись вранці, перед виходом на роботу, кажу сам собі, що всі жителі цього міста, від великого до малого, увійдуть до Царства Божого за чесноти свої, а я один піду в пекло за гріхи мої. Ці ж слова повторюю в серці моєму раніше, ніж ляжу спати.
Почувши це, блаженний Антоній відповів:
– Істинно, сину мій, ти, як майстерний ювелір, сидячи спокійно в домі своєму, здобув Царство Боже. Я, хоча все життя моє проводжу в пустелі, але не здобув духовного розуму, не досяг рівня свідомості, який ти маєш.
Близько Господь до скорботних серцем, і смиренних духом Він спасає. (Псалом 33:19)