Притчі Вистромивши голову з гнізда, орленя побачило силу-силенну птахів, що літали внизу серед скель.
– Мамо, що це за птахи? – спитав він.
– Наші друзі, – відповіла орлиця синові. – Орел живе самотньо – така його доля, – але й він подеколи потребує товариства. Який же він тоді цар птахів? Усі, кого ти бачиш внизу, – наші вірні друзі.
Вдовольнившись поясненням матері, орленя далі стежило за польотом птахів, віднині вважаючи їх вірними друзями.
Раптом воно закричало:
– Ой-ой, вони украли в нас поживу!
– Заспокойся, синку! Нічого вони в нас не крали. Я сама пригостила їх. Запам’ятай раз і назавжди, що я скажу тобі тепер! Хай який буде голодний орел, він завжди мусить ділитися частиною здобичі з птахами, що живуть поблизу. На такій висоті вони не можуть прогодувати себе, і їм треба допомагати. Кожен, хто бажає знайти собі вірних друзів, мусить бути добрим і терплячим, виявляючи повагу до чужих потреб. Шани й поваги досягають не силою, а великодушністю і готовністю поділитися з нужденними останнім шматком.
Хто хоче бути першим, нехай буде з усіх найменшим і всім слугою. (Євангеліє від Марка 9:35)
