Притчі 
Проживши в шлюбі зі своїм чоловіком дванадцять з половиною років і не маючи дітей, дружина помічає, що чоловік її зраджує. У цей вирішальний для її сім’ї момент вона зустрічає священика, якого заледве знає, і йому розповідає про це. Священик, майже нічого не знаючи про жінку і про її сімейне життя, перед тим, як щось радити, ставить насамперед запитання. Священикові довелося зустрітися з цієї жінкою декілька разів. Часом на її прохання він письмово підсумовує розмову.
Ця сімейна криза дуже повільно переросла в щасливе завершення. Через кілька років жінка, знайшовши письмові поради, які свого часу отримала від священика, спочатку хотіла їх спалити. Однак її стримав сумнів. І жінка надсилає їх священикові, пояснивши: «Свого часу ці записки мені допомогли, то, можливо, вони допоможуть іншим жінкам? Часом достатньо одного речення, аби освітити дорогу, аби врятувати життя».
Ось ці поради:
«Подолайте перепону і постарайтеся зрозуміти свого чоловіка. І задля любови до нього – не до себе – допоможіть йому знову стати вірним. Доки ви залишатиметеся на своєму боці, доки не подивитися на все його очима, ви прирікаєте себе бути йому непотрібною.
Чому обов’язково бачити в тому, що з трапилося з вашим чоловіком, лише бажану умисну зраду? Можливо, його невірність – лише тілесна, тому в такому випадку він дорожить вами не менше, ніж до неї. Навіщо заперечувати те, що він ще може вас кохати? Не руйнуйте вашої любови.
Навіщо цей глумливий і викривальний тон, якщо він зваблює вас виявом чи словами любови? Слабкості та гарячки плоти не завжди означають серйозну хворобу серця.
Якщо його невірність – щира, то первинна причина не обов’язково така жалюгідна, як ви собі гадаєте. Можливо, вся справа в жалості: він хотів допомогти слабкому, покиненому напризволяще створінню?
10 липня 1960 р.»
* * *
«На вашого чоловіка чекають години розпачливої боротьби, години слабкости, якої він соромитиметься, але також і години володіння собою, які приведуть його до вас. Вам треба його прийняти, адже йому це необхідно, щоб одужати.
Можливо, він уже хотів порвати з цією жінкою і відступив, наляканий стражданням, яке мав викликати в тієї жінки-коханки?
Я схильний думати, що його мучить сумління. Чи не казали ви мені: “Уже немає того щастя, яке йому на початку не вдавалося приховати, яке завдавало мені такого болю, адже воно нагадувало мені те щастя, яке я бачила на його обличчі дванадцять років тому, коли його зустріла”.
8 серпня 1960 р.»
* * *
«Ви говорите про ті суперечності, які притаманні вашому чоловікові: часом здається, що він розраховує на вашу любов, а часом, що він за будь-яку ціну намагається її пригасити.
Оскільки не знаю вашого чоловіка особисто, то ж залишається лише робити припущення. Одне з них мені підказало зізнання знайомого мені чоловіка, жінці котрого вдалося врятувати його від найгіршого. Відраза до себе викликала в ньому відразу до життя. Його заворожувала прірва безнадії. Однак щоб дозволити собі в неї стрибнути, він був змушений заперечити будь-який вияв доброти чи ніжности. Це виявилося неможливим: спогад, упевненість, неспростовний доказ ніжности дружини переслідували його. Непорушний зв’язок стримував, заважав йому зробити цей стрибок безнадії. Даремно він намагався викликати у своєї дружини зневіру. Вона кохала його. Йому так і не вдалося зненавидіти себе, знищити, кинутися в обійми смерти.
Прошу вас, тримайтеся, тримайтеся міцно, аби попри все, що казатиме чи робитиме ваш чоловік, ваше кохання не зазнало поразки.
Не переставайте бачити в ньому більш чи менш захований Божий образ, наче жаринку в попелі. Силою ніжности ви допоможете йому віднайти любов до себе, вашу любов і любов Божу
29 серпня 1960 р.»
* * *
«Не слухайте тих, котрі скажуть, що для того, аби відвоювати чоловіка, всі засоби добрі. Це не так… Використовуйте лише перевірену зброю, зброю любови. Любов зробила так, що ви скинули свій панцир і знайшли, з ким поділитися проблемою. Будьте обережні, бо стражданнями ви ризикуєте знищити себе.
Всі ці проблеми вас глибоко принизили та зранили. Розумію вас, але чи так само, як власною образою, ви переймаєтеся образою Божою?
3 жовтня 1960 р.»
* * *
«Він бачить вас сумною і знервованою. Був час, коли його це зворушувало, а сьогодні доводить до зневіри. Він докоряє вам вашою втомою, безсонням… Так, звісно, вони йому заважають! Наскільки було б “простіше”, якби ви були радісною, і він міг би собі сказати, що нічого від вас не забирає, віддаючи іншій. Як чинити? Підтримувати в собі зневіру, аби розчулити його? Чи видаватися веселою, щоб уникнути сцен? Ні, не треба ні сердечного шантажу, ні комедії щастя. Остерігайтесь, адже будь-який шантаж легко виявити. Не шантаж, а любов виходить переможцем. Одначе не будьте спільницею свого чоловіка. Можливо, він спробує познайомити вас з тією «іншою», змусити вас разом із нею кудись піти, опинитися в одному місці, прийняти в себе вдома… Вам не слід під приводом любови до Бога принижувати свою гідність.
Ви відмовляєтеся від нього? Можете вчинити й так. Але чи в цьому виявляється справжня любов? Не слід вважати себе кращою. Треба досягти тієї кращої любови і в ній знайти пояснення того, що ви повинні робити. Згоден, що легкодухість та безхарактерність – поведінка нехристиянська, але прощення – не вияв легкодухости. Учень Христа повинен навчитися пробачати сім разів по сімдесят сім, як читаємо в Біблії.
Не слухайте тих, хто радить вам розлучитися. Не перетворюйте кризу в стан. Якщо ви в цій ситуації попросите розлучення, то це означатиме, що ви відмовляєтеся від своїх подружніх зобов’язань, що покидаєте свого чоловіка. Не відповідайте на невірність невірністю.
17 листопада 1960 р.»
* * *
«Ця драма видається вам абсурдною. Це так, однак вона має свій сенс, адже все на світі має свій сенс, бо ніщо не відбувається без Божого провидіння. Це випробування вашої вірности. Це також очищення вашого кохання, адже вам необхідно позбутися всіх зачатків обожнення й егоїзму, які довгий час існують у будь-якому коханні. Не відмовляйтеся від очищення.
Забороніть своєму гріхові принести вам отруйні плоди ревнощів, гіркоти, ненависти та жалю за добрими справами, які ви зробили.
Ви запитуєте, чи може гріх містити в собі щось добре, чи може принести добрі плоди? Оскільки гріх – це зло, то він, звісно, не може дати доброго плоду. Однак погляньте на біблійного блудного сина: його помилка зродила в серці батька зворушливе милосердя, про яке ніхто й не підозрював. Змусьте зло принести у вас добрі плоди, плоди безкорисливої любови, плоди прощення. У цьому й полягає покута. Тільки так можна виправити зло: змусити його творити добро, плодити любов. Це єдиний можливий законний реванш.
10 грудня 1960 р.»
* * *
«Не кажіть: “Наш шлюб втратив сенс існування. Образ союзу Христа і Церкви, що уособлює християнську сім’ю, спаплюжений”. Ви недаремно повертаєтеся до цього фундаментального поняття. Але, власне, саме в цьому сенсі ваша вірність у відповідь на невірність вашого чоловіка має особливе значення. Вона є свідченням непорушної вірности Христа, яку не здатна зневірити людська грішність.
4 січня 1961 р.»
